Історія героя, який пройшов війну, після підготовки на базі УНСО

Історія героя, який пройшов війну, після підготовки на базі УНСО

Friday, 6 November 2015, 14:30

 

Історія добровольця, який повернувся з війни, пов’язана з Донецьким аеропортом.

Українці вже багато чули про простих хлопців, які 242 дні захищали аеропорт від російсько-терористичних військ. Багато, але не все. Ця стаття буде маленьким внеском до історій про справжніх героїв, повідомляє svet-life.com.ua 

Ця розповідь про Анатолія Рудського, бійця 6 роти, 2 батальйону, 93 ОМБр. Анатолій доброволець, або, як він сам себе називає, волонтер. Події після Майдану розвивалися стрімко і, нажаль, криваво. Кожного дня ЗМІ повідомляли про те, як ворог топче нашу землю. «Сидіти на дивані, та спостерігати за цим стало неможливо». І Анатолій вирішив іти на війну добровільно. Не дочекавшись третьої хвилі мобілізації, Рудський за допомогою інтернету знайшов адресу бази вишкілу УНСО і відправився туди. Екіпіруватися йому допомогли світловодські волонтери. Був жовтень 2014 року. Наближалися важкі бої на сході країни.

На базі добровольці УНСО, разом з військовими ЗСУ, пройшли підготовку як військові розвідники. Анатолій до цього в армії не служив. Після завершення навчання наш герой потрапляє добровольцем до 6 роти 2 батальйону 93 ОМБр. Це була особлива рота, рота добровольців. Основу її складали добровольці з Донбасу. Необхідних для військовослужбовця документів у Рудського не було. Таких, як він, без документів, в роті було п’ятеро. Один земляк з Кіровограду і три грузина, які прибули допомагати нам у боротьбі з російськими окупантами. Відповідно оформити документи по мобілізації вони не встигли. Втім, комбриг видав Анатолію довідку про те, що він волонтер і має право бути на передовій разом з особовим складом бригади та надавати бійцям допомогу. Для нашого героя це було не важливо, він прийшов добровільно бити ворога.

Протягом місяця відбулося бойове злагодження бригади і вже в середині січня підрозділ, в якому перебував Анатолій, прибув на фронт до Ніколаївки, а потім в Очеретне. Це був тяжкий період для захисників Донецького аеропорту. Вони були практично оточені. Точилися запеклі бої. Підрозділ отримав бойову задачу вибити ворога з монастиря, що розташований в 2-3 кілометрах від аеропорту. Там були розташовані найманці з Кавказу.

17 січня підрозділ почав виконання бойового завдання. Згідно задуму, наші мали на БМП пройти коридором через злітно-посадкову смугу. Але, як виявилося, проходу не було, а був протитанковий рів, про який не повідомила розвідка. БМП на зміг його подолати, і бійці змушені були повернути до аеропорту. Тут підрозділ попав під щільний обстріл. Місцевість давно була пристріляна ворогом. Пострілом з крупнокаліберного кулемету був поранений командир БМП. Крім того, заклинило двері. БМП була далеко не нова. Врешті-решт бійцям вдалося вийти та зайняти бойові позиції.

Ситуація була досить складною. Терористичні війська вели обстріл з трьох сторін. З десяти танків, які мали підтримувати наступ, дійшли тільки два. Втім дійшла МТЛБ, яка була загружена боєприпасами. Але наказ є наказ, і його потрібно виконувати. Відділення розгорнулося у ланцюг та під прикриттям БМП і танків пішло в атаку. Ворог у відповідь відкриває шалений вогонь з мінометів. Підрозділ накриває ворожа міна. Нажаль, цей постріл ворога був вдалим. Поранення різного ступеню тяжкості дістає 12 бійців. Четверо з них не одужали ще до цих пір. Анатолій отримав важке поранення в ногу, йому вибило зуби.

Як розвивалися події далі, Анатолій пам’ятає фрагментами. Ранених віднесли до терміналу аеропорту. Саме там помирає від тяжкої травми Томаз Сухіашвілі, лейтенант спецназу грузинської армії. Нажаль, до кінця виконати задачу підрозділу не вдалося. Вини в цьому бійців не було. В той час кожний клаптик землі біля аеропорту був пристріляний як ворогом, так і нашими. В тому бою двоє загинуло і 24 отримали поранення.

Мотивація і бойовий дух наших хлопців був високий. Після того, як Анатолій оговтався від поранення, він ще піднявся на другий поверх і хотів спробувати повоювати, але його стан був важкий, тому його відправили на БМП в тил. Евакуювати поранених з аеропорту допомогли бійці правого сектору.

Поранення Анатолія виявилося досить важким. Далі госпіталь в Селидові, Дніпропетровську, Одесі. А потім, в кінці травня, після лікування в госпіталях, Анатолій приїхав додому, на реабілітацію.

«Сидів біля вогнища і складав свої мізки докупи».

Чи було Анатолію страшно в тому бою? «Боятися не було часу. Звичайно, страх, як природня реакція на небезпеку, був. Але адреналін зашкалював. Але саме головне – ми отримали добрий вишкіл на базі УНСО і в бригаді. Ми готові були до бою».

Зараз Анатолій Рудський повернувся до мирного життя. У нього є сім’я, він влаштувався на роботу. Але виникли нові проблеми. Зараз перед ним стоїть складане завдання: довести, що він справді воював і захищав Україну. Як йому отримати статус учасника АТО? Він йому потрібний не тільки заради пільг, а й заради того, щоб одного разу до нього не прийшли та не спитали, чи не вбив він бува кого біля Донецького аеропорту взимку 2014 року. Адже з інтернету ми зустрічаємося з такими фактами.

«Інколи, коли мене питають, що я робив в донецькому аеропорту, то я відповідаю, що прибув літак з бананами і я його розвантажував та випадково пошкодив ногу,» - з іронією зауважує Анатолій.

Дійсно так. Анатолій Рудський воював і захищав нас та нашу Вітчизну. Він має відзнаку учасника АТО, яку отримав від Міністра оборони Степана Полторака особисто, але для статусу та документу потрібні довідки… довідки… довідки…

Хочу додати декілька слів від себе. Ми сиділи з Анатолієм в сквері. Навколо були люди. У кожного своя історія, свої проблеми. Кожний по різному ставиться до подій на сході крани. Є й такі, що на пропозицію допомогти воїнам АТО відповідають, що «в такіє ігри не грають» і це не їхня справа. Інтенсивність бойових дій спала, але війна не завершилась. Під окупацією ще частина Донбасу й Крим. Це повинен розуміти кожний громадянин України. Але ми неодмінно переможемо, тому що в нас є справжні герої, такі як Анатолій Рудський.

Автор: Вадим Степанець
 
На базі Навчального центру УНСО ім.Є.Коновальця, що знаходиться в с.Гущинці Вінницької області, вишкіл може пройти кожен бажаючий патріот. Телефонуйте 063 893 85 67.