Україна - не Чечня!

News

all

Україна - не Чечня!

Thursday, 11 December 2014, 00:00
Присвячується пам'яті Сашка "Білого" (Музичко)
та 20-річчю початку першої чеченської війни
 
11 грудня 1994 року колони російської бронетехніки вторглися на територію Чеченської Республіки. Генерал Грачов заявляв, що він за кілька днів з полком  десантників "наведе конституційний порядок". За місяць до цього опозиція, яка "підгодовувалась" з Кремля, здійснила невдалу атаку на Грозний. На заміну " опозиціонерам"  Гантемірова прийшла Кантемирівська дивізія Російської Федерації.
 
В кімнаті, сусідній з Кабінетом  Джахара Дудуєва, запрацював прес-центр " Вільний Кавказ" . Його очолив Сашко "Білий" (Музичко), який  разом з делегацією УНСО прибув  в останніх числах листопада. Сашко щоденно передавав свіжу інформацію з епіцентру бойових дій. Не тільки Президент Чечні, але і начальник штабу Аслан Масхадов, польові командири Р. Гілаєв, Ш. Басаєв, А. Радуєв і Міністр Інформації Мавладі Удугов  відповідали в телефонному режимі на запитання журналістів, які відвідували прес-конференції в офісі УНСО в Києві. Міністру  Ю.Стецю  було би корисно повчитися веденню інформаційної війни як в "Білого", так і в Міністра Удугова. Російські спецслужби так і не змогли "перекрити кисень" речникам  "Вільного Кавказу" - світові видання  отримували інформацію  " з перших уст", унсовці охороняли журналістів "Франс Прес", " Рейтерс", " Геральд требюн" і інших світових ЗМІ.
 
А на Новий 1995 Рік Грозний прикрасили десятками спалених російських танків, сотнями трупів "федералів". Коли в середині січня я разом з політв'язнем Анатолієм Лупинісом і п'ятіркою унсовців йшли вулицями Чеченської столиці, то через кожні 50-100 метрів бачили "сліди веселих свят" - кількість спаленої бронетехніки сягала вже сотні одиниць, а втрати "живою силою" - тисячі вбитих і поранених, сотні полонених. По вулицях бігали собаки з відгризеними людськими руками, було що їсти і щурам. В ті важкі дні Сашко, Олег "Беркут" (Челнов) і ще кілька наших хлопців тримали оборону Рескома - Республіканського Комітету і зустрічали  "гостей" не кутею, а  кулями. Реском знищували 500 кілограмовими і тонними бомбами, "Градом" і вогнем САУ. Тому, коли ми зустрілися з "Білим", то побувши у штабі півгодини, рушили від позицій одного польового командира до іншого і так до пізньої ночі. Потім була зустріч з Дудаєвим і наше прохання звільнити полонених, які мають українське коріння. Наступного дня таких 15 "федералів" звільнили - троє з них разом з Лупинісом гірськими стежками пішли на Грузію, а інших ми передали кубанським козакам, які приїхали домовлятися про звільнення своїх полонених земляків. Ми ж ще два місяці охороняли іноземних журналістів, деколи і зброя працювала...в перших числах лютого відступали з Грозного на Шалі. А потім  і далі в гори...Ні допитів, ні катувань, ні розстрілів! Це було і залишається фсбешною брехнею. На прикладі  Донбасу ми бачимо - це їхні методи боротьби. 
              
В ту зиму 600-тисячний чеченський народ протистояв 150-ти мільйонній Росії, але кожне село мало свою ділянку фронту - чоловіки були на передовій, а літні люди і жінки, як у нас зараз волонтери, забезпечували їх всім необхідним. Війна  то затихала, то  оживала упродовж десяти років. І сьогодні ми бачимо, що є ще сили, які знищують кадирівських зрадників, допомагаючи нам в нашій війні. Так саме ВІЙНІ! Врешті час визнати Антитерористичну операцію ВІЙНОЮ, бо є лінія фронту, є агресор, який загарбав вже Крим і хоче знищити всю нашу державу! Бачимо, що знову коїться у чеченців, згадаймо, як в 1940 році фіни відбили вторгнення "совєтів", згадайте, як рік назад Янукович і мільйон озброєних силовиків програли тисячам ГРОМАДЯН, які вийшли на Майдани.
 
Ми перемогли минулої зими. Перемогли не завдяки опозиційній трійці, яка тонула в переговорах, не тому, що час від часу приїздили єврокомісари і конгресмени. Ми перемогли, бо вірили один в одного, вірили тому, кого зустрічали вночі біля наметів, біля стадіону "Динамо" з коктейлем Молотова, на Львівській барикаді на Інститутській 18 лютого, і так на сотнях Майданів по всій країні.
 
Життя триває - точиться війна... остання битва ще попереду. І ми переможемо. Бо Україна - не  Чечня, нас МІЛЬЙОНИ, і ми на своїй Богом даній землі хочемо бути господарями. А ще буде розвал Росії, бо настав час цій імперії на чолі з карликом відійти в пекло. І на її руїнах постане вільна Чечня, Татарстан, Мордовія, Дагестан... Про це писали ще в листівках УПА, тож час настав... ще рік-два і Кремлівська Стіна рухне!
   
P.S. Харків'янин Олег Челнов («Беркут») розмовляв російською мовою, а нам пояснював, що головне бути патріотом. Якось Дудаєв спитав чи більше в  Харкові стало чути української мови, на що Олег відповів: " Главное, чтоб доця любила этот язык". Їй тоді було три роки. Він загинув через рік після цього - 9 березня 1995 року в бою за Грозний на день народження Т. Шевченка. В грудні минулого року задзвонив телефон. Я був біля намету УНСО, поруч з входом в Профспілки. Молодий дівочий голос сказав українською мовою: " Я пишу книгу про свого тата, ви його знали - Олег Челнов..."
 
                                                                  Унсовець Ігор Мазур "Тополя" для "Української Правди"
11.12.2014 р.Фотографії з архіву Ігоря Мазура