Ігор Мазур

Заступник Голови УНА-УНСО

День пам’яті і примирення на прикордонних територіях пройшов…

Середа, 13 Травень 2015, 15:50

Багато залежить від того, як себе поставити в розмові з місцевими жителями.

Бабусі і жіночки починають розмову з парадоксального: - " Вот прислали вас сюда, оторвали от родных и война, а нам ведь нужен мир..." Ці росіяни, українці, греки, які живуть з "нашого боку" річки Кальміус, бачать в нас чужаків, які воюють з їхніми родичами, сусідами, земляками… тими, які б’ються під прапорами ДНР за Донбас. Тому, що Київ їм нічого не дав, тому що в Росії краще і вони переконані, якщо прийдуть днрівці, то буде спокійніше житися, бо ми їх уже назад відвойовувати не будемо і настане мир. А зараз у них постійний страх, що через нашу присутність їх може обстрілювати артилерія, їхні будинки і вони можуть постраждати під час наступу "сєпарів". Вони не проклинатимуть їх за це - з цим вони змирилися. Так вважає 95 % "місцевих". І ще вони бояться - бояться не нас, бояться своїх сусідів. Бо якщо вони будуть хай в дрібницях допомагати нам, то їх здадуть і "освободітєлі" потім закатують їх.

Сьогодні до нас підійшов 93-річний дід - ветеран. Медалі "За відвагу", "За бойові заслуги", один "Орден Слави" і орден "Вітчизняної війни", кілька ювілейних. Його син хотів зразу ж його вести далі, але дід заговорив: "Що ж то ви, синки, вони по вас стріляють, а ви мовчите? Я був розвідником, так ми в тили ходили, цілі знаходили, а потім з мінометів по них. А в нього, бачимо, медаль "За визволення Відня". В мене дід був там поранений - одна нога тому була коротшою і носив взуття з підставкою. Розказував мені, як ненавиділи фронтовики нквдистів. І цей дід їх, впевнений, ненавидів. Хотів він нам ще багато чого розказати, але син поволік за собою: «-Пошли, дома випъешь и поговоришь". Тож є тут наші, є таки… і за них ми воюємо, і за нашу рідну землю, яка полита червоною кров’ю.