Українець, що став головним лікарем цісарського флоту та створив українську морську піхоту

П'ятниця, 4 Грудень 2015, 14:58

Наш герой - Ярослав Окуневський народився 5 березня 1860 року в сімї священника Іполіта та Теклі Окуневських у містечку Радівці Сторожинецького району на Південній Буковині (тепер Редауци Сучавського повіту, Румунія). Його прадіда звали Окунем, а шляхетське закінчення до прізвища додав його дід Адам-Данило. Парафія у Радівцях була бідною і згодом у 1869 р. родина Окуневських переїхала до Яворова неподалік Косова. Діти в сім'ї росли в дружній, згуртованій атмосфері, їм змалку прищеплювали засади християнської моралі, національної свідомості.

Родина Окуневських залишила вагомий слід в історії української культури і громадського руху. Старший брат Ярослава – Теофіл (1858-1937рр.) – відомий в Галичині адвокат, засновник «Просвіти», посол до австрійського парламенту у 1897-1900 рр. і 1907-1908 рр., до Галицького сойму (1880-1900; 1913-1914 рр.). В період ЗУНР  - член Національної Ради ЗУНР, член її Президії. У великій мірі завдяки йому в домівці Окуневських в Яворові бували І.Франко, Л.Українка, М.Коцюбинський, О.Олесь, О.Кобилянська та інші діячі українського і культурного життя того часу. Сестра Ольга (1877-1960) була відомою піаністкою, чотири роки навчалась в М.Лисенка, акомпанувала на концертах Соломії Крушельницькій. Двоюрідна сестра Софія Окуневська (1865-1926) – перша жінка-лікар в Галичині, приятелька О.Кобилянської.

Відомо, що в молоді роки він щиро захоплювався легендарною українською актрисою Соломією Крушельницькою, на думку італійського композитора Джакомо Пуччіні «найпрекраснішою та найчарівнішою Батерфляй».

Ярослав навчався спочатку в сільській школі в Яворові, опісля в семирічній школі в Снятині. Згодом його віддали до Коломийської гімназії, де він зазнав немало принижень від учнів-поляків. У віці 17 років вступив до Віденського університету на медичний факультет. Будучи в скрутному матеріальному становищі він отримав стипендію, яку військове міністерство Австро-Угорщини надавало для майбутніх армійських лікарів.

Як сталося, що в часи, коли українці практично не мали доступу до вищої освіти, Ярослав Окуневський зміг зробити таку кар’єру? З-поміж своїх однолітків із самого дитинства він вирізнявся неабиякими здібностями і бажанням учитися. Причому завжди вважав себе українцем. Навіть у Коломийській гімназії, де більшість учнів були поляки, які кепкували з нього, не цурався свого роду.

У Відні він одразу ж поринув у національно-культурне життя української студенської громади, був головою студенського академічного товариства «Січ». Він як голова «Січі» провів перший зїзд галицької та буковинської молоді, що відбувся 17 вересня 1880 р. в м.Коломия. Почесними членами віденської «Січі» були М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, В.Винниченко.

Після отримання у 1884 р. диплому доктора медицини, щоб відпрацювати отриману стипендію, став служити корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, який базувався в Хорватії в м.Пула. У ХІХ-на початку          ХХ ст. в Пулі розміщувався головний порт, у якому базувалися кораблі Імператорського і Королівського військово-морського флоту. У далекі 1914-1918 рр. цей флот був восьмим в світі за бойовою потужністю. Захищав адріатичне узбережжя імперії Габсбургів. Українців, тобто людей, в особових справах яких вказана їх національність – українець, русин, рутен, серед моряків Австро-Угорщини було близько двох тисяч. Однак немало наших земляків обирало графу австрійського підданства.

Наприкінці XIX століття найпотужніші європейські країни розподіляли сфери впливу у світі. Австро-Угорщина також намагалася (але, як виявилося, безуспішно) отримати свій шматок «колоніального» пирога. Уряд виділяв на проведення морських експедицій чималі кошти.

Умови, в яких доводилося плавати австро-угорським морякам, були дуже важкі. На кораблях більшу їхню частину займали машинне та котельне відділення, різне обладнання, зброя, вугілля, вода, мастильні матеріали тощо. Для команди залишалося зовсім небагато місця. А якщо ще додати незвичні погодні умови (спеку, високу вологість, пронизливі вітри тощо), то медикам було вкрай складно. Медикаментів на той час було небагато, тому насамперед ішлося про запобігання хворобам — дотримання вимог санітарії, здорових умов праці та відпочинку.

Вихований у сім’ї інтерес до всього нового не давав лікареві спокою навіть під час дозвілля в портах. Щойно випадала зручна нагода, Окуневський, отримавши дозвіл у коменданта-командира, подорожував країною перебування, знайомився з її культурою, побутом, звичаями, ретельно їх описував.

На цей час він уже опанував письменницьке ремесло. Подорожні нотатки Ярослава Окуневського — яскрава картина Європи, Азії та Північно-Східної Африки кінця ХІХ століття. Як зазначено в анотації до книжки «Листи з чужини», автор демонструє спостережливість, уміння помічати деталі, дотепно, яскраво і з гумором описувати життєві ситуації. Його нариси друкувалися в українській періодиці Галичини, а згодом (1898 року) були видані окремою книжкою «Листи з чужини».

Лінієншіффсарцт (капітан-лейтенант санітарної служби) Ярослав Окуневський одружився в січні 1899 року у 38 літ, що в ті часи було абсолютно нормально, адже чоловік мав створити матеріальну основу для майбутньої сім’ї. Тим більше, що синові бідного парафіяльного священика цю основу довелось творити самому, постійно надаючи допомогу рідним і близьким. Його нареченою стала 25-річна Отилія Зайзер (Ottilie Seiser) — дочка власника млина із громади Пістинг, що у Нижній Австрії.

В цей період Окуневського перевели з корабельної служби на берегову — в санітарний відділ. 

Адміралтейства у Полі (нині — Пула в Хорватії). У цьому місті й народилася 11 листопада 1900 року перша донька подружжя Окуневських, яку назвали Теодорою (Дора). З невстановлених наразі причин главу сім’ї незабаром перевели служити до земельної лікарні в місті Брно (сучасна Чехія), де 14 січня 1902 р. народилася молодша донька Ольга.

У 1905 році марінештабсарцта (морський штабний лікар — капітан 3-го рангу) Окуневського призначено головним лікарем 3-го хірургічного відділення Морського шпиталю в Полі, де він і продовжив свою успішну службову і професійну кар’єру, вершиною якої стали посада «санітарного шефа Адміралтейства у Полі», тобто керівника санітарної служби флоту, а також високе звання марінеренеральштабсарцт (морський генеральний штабний лікар — контр-адмірал).

 Досить часто Ярославу Окуневському в літературі приписують контр-адміральське звання, але після спеціального дослідження таку думку можна вважати як хибну, адже у всіх флотах (навіть у радянському) адміральські звання стосувалися вийнятково до командирів з'єднань кораблів, то еквівалентом (маріне генераль-штаб-арц) є і завжди буде генерал-майор (в багатьох флотах - генерал-майор медичної служби, але ніколи - конр-адмірал медичної служби  ).

На початку Першої Світової війни Окуневський — Головний лікар та начальник Головного медичного управління штабу військово-морських сил Австро-Угорської імперії.

З початком війни у 1914 р., коли в Західній Україні почали масово створюватися відділи Українських Січових Стрільців (УСС), в скорому часі з яких було створено Легіон УСС. Ярослав Окуневський вітає його створення і жертвує на їх забезпечення величезні суми з власних заощаджень, організував доставку медикаментів для УСС, та надав допомогу його санітарній службі.

У листопаді 1918 року на теренах Галичини була утворена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), очолювана Євгеном Петрушевичем. Сотні тисяч людей повірили у створення єдиної і незалежної України. Серед них був і Ярослав Окуневський. Він жертвує значні кошти для допомоги ЗУНР, на потреби Української галицької армії. На жаль, частину коштів розкрадали, що дуже дратувало адмірала. Завдяки особистим знайомствам у високих австрійських колах він домігся відправки кількох ешелонів з медикаментами та продовольством. Цікавий факт: Я.Окуневський узяв участь у створенні гуцульського полку морської піхоти, який формувався у Коломиї.

Як зазначає Я.Ганіткевич, поразка ЗУНР стала важким моральним ударом для вже літнього адмірала, який не міг знести зради національних ідеалів з боку людей, яким він, попри власні скруту, допомагав. Ситуацію погіршувало те, що польська влада відмовила йому в заслуженій пенсії. Він почав працювати в лікарні, яку допомагав будувати в 1909 році, і, попри все, не полишав громадської діяльності. В 1921 році був делегатом II конгресу Міжнародної допомоги дітям у Женеві.

1924 року Я.Окуневський надіслав до газети «Діло» статтю, в якій писав про актуальні й сьогодні проблеми: «Задній розум усе ліпший, як передній, а в українців найпаче. Критикувати усе легше, як самому робити. Критиканство — то наша українська сила... Найбільший жаль, що ціла Соборна Україна зі сорока мільйонів не видала зі свого нутра Наполеона або хоть Наполеончика…

Поразка УНР стала важким моральним ударом для вже літнього генерал-майора, який не міг перенести зради національних ідеалів з боку людей, яким він, не дивлячись на власні матеріальні нестатки, допомагав. Та попри все Я.Окуневський не полишав громадської роботи, останні 10 років життя він провів у брата Теофіла, в Городенці, де працював лікарем в лікарні, яку свого часу побудував за власні кошти. Трагічний кінець настав 24 жовтня 1929 року. Володимир Дорошенко писав: «Д-р Я.Окуневський. був справжнім європейцем, надзвичайно культурною і вихованою людиною…. зразком джельтенмена. Втративши з упадком Австрії емеритуру (пенсію) дуже бідував на старості літ і , не маючи сил нести злидні, а неможучи присилувати себе попросити допомоги у громади, наложив на себе руки». Похований у родинному склепі на цвинтарі в Городенці. За більшовицької влади родинний гробівець Окуневських було сплюндровано. Зараз гробниця взята під охорону держави, як пам’ятка історії та культури.

Я.Окуневський зробив феноменальну, як для українця на той час, військову кар’єру, ставши адміралом військово-морського флоту імперії Габсбургів. За час тридцятирічної служби брав участь у навколосвітніх походах на вітрильниках і парових кораблях «Аврора», «Мінерва», «Радецький», «Кайзер Франц Йосиф І». Побував у країнах Африки, Китаї, на Цейлоні, в Греції, Туреччині... Я.Окуневський досконало опанував медичні й військові науки, географію, навігацію, історію, вільно володів німецькою, англійською, французькою та італійською мовами. Підготував перший статут медичної служби військово-морського флоту, який було покладено в основу статутів багатьох держав, яким користуються і дотепер. Постать Я.Окуневського в добу тоталітаризму була викреслена з історії нашої культури, літератури, медицини. Про генерал-майора флоту Австор-Угорської імперії, першого українця – кавалера Рицарського хреста Франца-Йосипа, ордена Рицаря іспанської королеви, французького ордена Почесного легіону, китайського імператорського ордена Дракона – замовчували, публікації зберігались  захованими в спецсховищах.

В процесі національного відродження в нашу історію і культуру повертається імя Ярослава Окуневського – великого патріота України, в Києві перевидано нещодавно його книгу «Листи з чужини», гробниця взята під охорону держави, як пам’ятка історії та культури, , у кількох містах названо його іменем вулиці, засновано премії ім. Я.Окуневського, нагрудний знак лауреатів премії, який належить до загальнофлотських відзнак.

пан Богун