28 листопада 2008 року не стало одного з засновників УНА-УНСО

28 листопада 2008 року не стало одного з засновників УНА-УНСО

Понеділок, 28 листопада 2016, 11:45

28 листопада 2008 року, помер справжній патріот України і незвичайна людина - Петро Хмарук.

...Його боялись і поважали навіть вороги, бо Хмарук ніколи не відступав і нікому не спускав, але мало хто розумів його ідейність. Петро завжди тримав слово і був вкрай скромний в побуті. Всі свої доходи він витрачав на фінансування українського націоналістичного руху, на той час вкрай правого спрямування. Він безмежно любив Україну і ненавидів її ворогів ...

Петро Андрійович Хмарук (Аніщенко-Хмарук), народився 3 січня 1943 року в Києві. Сім'я жила на вулиці Північній, район Святошино. Український політик і громадський діяч. Учасник підпілля ОУН в радянські часи. Вісім разів засуджувався до позбавлення волі, провів в місцях позбавлення волі в цілому понад 35 років. Ініціатор численних страйків ув'язнених у радянських концтаборах. В обліках правоохоронних органів значився як кримінальний авторитет. А для нас він назавжди залишиться, як один із засновників УНА-УНСО та член проводу. На виборах 1994 року балотувався до Верховної Ради України. Помер 28 листопада 2008 року в Києві від раку.

Біографія Петра Хмарука - портрет свого часу. Переконаний український націоналіст, він вже в молодості став на шлях заперечення всього, що уособлювало Радянську владу. Будучи людиною характерним, діяльним, живого розуму, він не міг залишитися непоміченим цією самою владою. Яка щедро віддавала належне талантам Петра Андрійовича, і переслідувала його за них.

Вісім судових вироків за різними статтями КК і 35 років тюрем, колоній і таборів - це суттєво. Петро Хмарук пройшов через це і не зламався. Чим викликав до себе справжню повагу з боку тих, хто стояв по іншу сторону - оперативників і слідчих. «Вдарити, принизити таку людину просто неможливо - там така сила волі, такий характер ... Та й просто смертельно небезпечно: такий - не пробачить» - розповідав про Хмарук - Аніщенко один оперативник, який двічі брав участь в його затриманні вже в 1990 х.

Люди, які знали Хмарука, згадували грамотність його мови, найширшу ерудицію, підкреслену ввічливість у зверненні до кого б то не було. Цікава деталь: пройшовши сувору школу життя, будучи вкрай обережною людиною, Хмарук майже ніколи не відмовляв у допомозі людям, які до нього звернулися.

Володіючи надзвичайним даром комунікації, він міг зводити між собою абсолютно різних людей. Людей , які до знайомства з Хмаруком не відчували жодної потреби в знайомстві один з одним, але після зустрічі з ним «відкривали» для себе ж нові грані своєї ж справи і бізнес-можливості. При цьому Хмарук ніколи не наполягав на лаврах.

У правоохоронних органах відома була ще одна пристрасть П.Хмарука - до вогнепальної зброї. І коли не було інших «зачіпок» до Хмарука, оперативники шукали чергову схованку зі зброєю. А якщо зброю не знаходили, то її зазвичай підкидали. Його судили і за кримінальними статтями, проте він завжди був переконаний, що всі звинувачення проти нього були сфабриковані за вказівкою Комітету державної безпеки.

За радянських часів взагалі практикувалося фабрикувати та "шити інакомислячим націоналістам" чисто кримінальні статті до найтяжчих, зводячи ідейних ворогів комуністичного режиму до статусу кримінальників. Саме таким був і лишається для нас Петро Андрійович Хмарук - справжнім ідейним націоналістом - вступивши в націоналістичне підпілля в 16 років, він довгий час очолював підпілля Київщини. І в той час, коли на початку 90-х демократи-рухівці сміялись щодо можливої війни з Росією, Петро Андрійович фінансував з власної кишені вишкольні табори УНСО. А коли була необхідність зібрати добровольців-УНСОвців на війну, то саме він першим знаходив для них форму, технічні засоби, та й сам не раз був в Абхазії та Чечні...

 Інформаційний центр УНСО