Активісти УНА-УНСО вшанували пам'ять Анатолія Лупиноса на Байковому кладовищі

Активісти УНА-УНСО вшанували пам'ять Анатолія Лупиноса на Байковому кладовищі

П'ятниця, 5 лютого 2016, 15:00
5 лютого 2016 року... 16-та річниця з дня смерті засновника, ідеолога та натхненного державотворця Анатолія Лупиноса.... А ще він був багаторічним політв`язнем радянського режиму, поетом, філософом, революціонером. Для багатьох з УНСОвців, втім, він назавжди залишиться Дядею Толею. 
Сьогодні друзі, побратими та активісти УНА-УНСО, серед яких був і син Анатолія Лупиноса - Микола,  зібрались на Байковому кладовищі в Києві, щоб вшанувати пам'ять непересічної особистості в історії українського націоналізму.
 
Про Анатолія Лупиноса, його буремний життєвий шлях, активну громадську і політичну діяльність сказано та написано багато. Не будемо повторюватись. Головне, про що ми згадуємо сьогодні, це те, що саме Лупиніс спільно з революційною молоддю ініціював створення Української Міжпартійної Асамблеї, котру за його ж ініціативи було перетворено спочатку на Українську Національну Асамблею, а пізніше на УНА-УНСО. І саме зі створення УНА-УНСО розпочалася найяскравіша сторінка на непростому життєвому та політичному шляху Дяді Толі.
 
С.Любченко у передмові до книги А.Лупиноса "Бунт має рацію" писав: 
".... У нього багато крали. Роки волі, психічне та фізичне здоров'я, думки, вірші, статті, власне ім'я. Зрештою, він сам охоче віддавав усе це, і ще більще, включно з родинним щастям, заради єдиної мети - України. Він пішов від нас так само раптово, як певного дня - хвацькому капелюсі - борсаліно, зявився у штабі Народного руху України навесні 1989 р. повний ідей, задумів, життєвої наснаги. Пішов, як колись написав про себе:
... Я уйду и свалюсь на излете,
Свое сердце загнав, как коня.
Я не верю и вам, что дойдете,
Но, дойдя - помяните меня"
 
Ми ще не дійшли. Але ми й не зупинились, не скорились, ми продовжуємо боротьбу, на яку надихнув нас Дядя Толя, продовжуємо торувати свій шлях в боротьбі за Україну за його настановами!  
 
Сьогодні на Байковому цвинтарі, один з молодих активістів УНА-УНСО сказав наступне:   
"...Анатолій Лупиніс. Багато з сучасних людей не знають хто це, але ті хто хоч раз з ним 
перетинався запам’ятали його назавжди. Сам  я його не застав, не мав щастя бути 
з ним знайомим особисто, але я чув від тих, кому пощастило… Людина – атомна станція! 
Вічний двигун, повний енергії, ідей і сил боротися. Свій серед різних груп людей… 
Чомусь сильно запам’яталося, коли розповідали мені, що він був чи не єдиний, хто відкривав ногою двері в конторі ФСБ, при цьому не співпрацюючи з ними, а воюючи... як навіть, піддаючись його харизмі, офіцери 
все тієї ж контори віддавали йому військове вітання.
Як казав ще один мій знайомий про Дядю Толю: «Він був на стільки крутий, що в часи Чеченської війни їздив міняти російських полонених солдат строкової служби»
 
Все своє життя він провів в боротьбі. Він – горів! І цей вогонь спалив його…
 
В Українській історії багато видатних людей, але я не певен, що знайдеться хоч десять, які зможуть з ним зрівнятися. Вічна пам'ять тобі, Дядя Толя!"
 
Інформаційний центр УНСО