До дня народження Анатолія Лупиноса

Новини

До дня народження Анатолія Лупиноса

Четвер, 21 липня 2016, 11:15

Сьогодні, свій 79-ий День Народження відзначав би засновник УНСО, багаторічний політв`язень радянського режиму, поет, філософ, революціонер Анатолій Лупиніс. Для багатьох з нас - Дядя Толя.

Народився Анатолій Лупиніс  21 липня 1937 року, в селі Новоолександрівка, Красноармійського району Донецької області, де проживали його батьки після втечі з сибірського табору. Після війни, родина переїхала до Монастирищенського району Черкаської області, де у селі Сатанівка  пан Анатолій закінчив школу із золотою медаллю.

  У жовтні 1956 року,  за організацію студентських виступів, його було заарештовано й засуджено  Київським судом  до шести років ув'язнення. 1957 року, за активну участь у страйку в 7 таборі, з вироком за "антирадянську агітацію та пропаганду, організацію контрреволюційного саботажу" - дістав десять років ув'язнення. Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та у спецтаборі особливого суворого режиму № 10. Перебуваючи у Володимирській в'язниці, піддаючись тортурам від режиму за те що з ним боровся, був паралізований (парапарез ніг). Цілком відбувши термін, у 1967 році А. Лупиніс звільняється.

  22 травня 1971 року, за виступ біля пам'ятника Тарасові Шевченку, в Києві, в день вшанування пам'яті Кобзаря, його було заарештовано КДБ. 12 років утримувався у в'язницях. Звільнився у 1983 році. Одразу ж включився у активну підпільну роботу.

  Лупиніс стає ініціатором створення асоціації «Зелений світ», українського Меморіалу, членом ініціативної групи зі створення Народного Руху  України. Але зрозумівши безперспективність угодовської позиції, на котру переходили всі без винятку «перебудовчі» структури — спільно з революційною молоддю ініціює створення Української Міжпартійної Асамблеї, котру за його ж ініціативи було перетворено спочатку на Українську Національну Асамблею, а пізніше на УНА-УНСО.

  Можна сказати, що саме зі створення УНА-УНСО розпочалася найяскравіша сторінка на непростому життєвому та політичному шляху Дяді Толі.

  Численні державницькі та національно спрямовані заходи, організовані УНА-УНСО, зокрема «поїзд дружби» до Криму, і звісно ж, участь УНСО у війнах на Кавказі – ніби вдихнули в пана Анатолія нове життя.

  Сказати, що він скрізь був з хлопцями – нічого не сказати. Там, де з’являвся пан Анатолій, завжди починали панувати спокій і впевненість в рядах УНСОвців. Адже він випромінював якусь надзвичайну енергетику, підкріплену мудрістю та надзвичайним почуттям гумору. В ньому взагалі було щось надприродне: наприклад, він абсолютно спокійно міг прогулюватись коридорами і кулуарами Верховної Ради при тому, що ніколи не був ані депутатом, ані помічником. Він ніби гіпнотизував почесну варту на вході і спокійно проходив в середину. Та ця його феноменальна здібність не обмежувалася лише українськими владними структурами. Побратими й досі розповідають, що він з легкістю відкривав двері в кабінети Гейдара Алієва та Едуарда Шеварднадзе. І дружив з багатьма лідерами Чечні, зокрема з президентом ЧРІ – Джохаром Дудаєвим.

 Багатогранна постать Анатолія Лупиноса не обмежувалась політичною, громадською та військовою діяльністю. Разом з цим, він був людиною творчою, поетом-революціонером та публіцистом.  В 1991-му році Анатолій Лупиніс опублікував статтю під назвою: «Мафія – майбутнє нашого політичного життя», в якій дохідливо змалював картину тодішнього політичного життя, відсутність політичної культури та перспективи націоналізму в цьому безладі.

  Наведемо одну з цитат, яка і сьогодні є актуальною:

«Обставини політичного життя в Україні, що характеризуються силовими методами державного й адміністративного правління, а також відсутністю традицій парламентаризму роблять безсенсовними спроби творення класичних демократичних політичних партій, з їх боротьбою за виборця й парламентську більшість як методою досягнення політичних цілей.

  Крім того, низька політична культура, нерозвиненість окремих соціальних, культурних, етнічних груп суспільства з їх окремішністними зацікавленнями та пріоритетами значно обмежує самі цілі, зводячи політичні програми до банальної соціальної демагогії. Софістика у виконанні провідників-інтелектуалів є найвищого ґатунку, але й вона лишається абстрактною, а як така незрозумілою рядовому слухачеві. Тому, в розумінні широкого загалу публіки, всі, від націоналістів до комуністів обіцяють одне й те саме: ковбасу. В крайньому разі, одні ковбасу через відокремлення, інші ковбасу через федерацію, а насправді всі прагнуть одного - дорватися до годівниці. Саме годівниця в розумінні рядового виборця є альфою і омегою української політики». Хіба не актуально і нині?

  Щодо перспектив націоналізму та націоналістів, пан Анатолій писав наступне:

«Слід переглянути стосунки з іншими організаціями й державними структурами. Піти на компроміс, домовитися є можливим навіть з ворогами, тільки не з конкурентами. Ті, хто разом з вами змагають до однієї цілі, якраз і є справжніми ворогами. Компроміс з ними неможливий. Україна, яку будують конкуренти, не буде нашою Україною. В цій Веймарській банановій республіці ні націоналізмові, ні націоналістам місця не передбачено. Пора відкидати сентименти недавнього минулого на кшталт: «сиділи разом, разом вистоювали на мітингах…» Практична корисність особи справі націоналізму, мусить стати критерієм поділу на своїх і чужих.

Означені цілі й шляхи їх досягнення вимагають від усіх осіб та організацій, які вважають себе націоналістичними, хоча б неформального, ділового порозуміння дій на майбутнє»

 Кожне речення актуальне й по сьогодні, адже Анатолій Лупиніс бачив в далекій перспективі, а не «від виборів до виборів», як більшість сучасних політиканів.

Що ж до романтичної душі поета, то тут пан Анатолій проявляв себе не менш яскраво, ніж в публіцистиці. Його вірші пронизані національним духом, силою предків, волею до нових перемог українського народу, величної історії державотворення.

І сьогодні рядки віршів Анатолія Лупиноса надихають вже нове покоління молодих хлопців та дівчат, які стають під стяги УНСО, з твердим наміром захищати Україну до останнього подиху:

Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На скресі двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.
Навколо ворогів – суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін судомить рамена.
Чекає бій. Все інше буде... після.
Життя триває. Точиться війна..

  Війна і дійсно триває, а ми впевнені, що Анатолій Лупиніс на небі докладає всіх зусиль, аби ми перемогли, адже і там він відкриває будь-які двері.

Вічна пам'ять Великій Людині!

Інформаційний центр УНСО