Каральна психіатрія: як шістдесятникам в СРСР приписували уявну шизофренію

Новини

Каральна психіатрія: як шістдесятникам в СРСР приписували уявну шизофренію

Середа, 19 жовтня 2016, 14:30
Джерело: "5 канал"

У історій про шістдесятників дивіться та читайте про систему каральної психіатрії, про те, які препарати вводили політв'язням, аби ті відмовлялися від "шизофренічних" переконань, про психіатричну лікарню спеціального типу в Дніпропетровську та про мордовські табори.

Жовтень 1973-го. Чергове загострення відносин між Ізраїлем та арабськими країнами призводить до так званої Війни Судного дня. США та провідні країни Європи підтримують Ізраїль, СССР постачає зброю Єгипту і Сирії. Попри кількісну перевагу арабської коаліції, єврейська держава досягає військової переваги. Ображений король Саудівської Аравії оголошує про ембарго нафти у США та Європу, до цього рішення приєднуються інші лідери Близького Сходу. За кілька місяців ціна енергоносія зростає в 4 рази – з $3 до $12 за барель. В Америці та Європі небувала енергетична криза. Між тим СССР саме розпочало буріння нафтових свердловин у Сибіру. Радянський Союз перетворюється на імперію-бензоклонку. Її валовий продукт в середині 70-х зростає втричі. І хоча більшість нафтодоларів іде на гонку озброєнь, дещиця перепадає простим смертним. Покращення життя вже сьогодні і стабільність. За таких умов обурюватися курсом партії — не інакше як божевілля.

У 1960-1980-ті примусове лікування у психіатричних установах відбувалося згідно з чинними у СРСР медичними нормами. Що таке "вялотекущая шизофренія"? Інститут імені Сербського – найстрашніше місце для інакомислячих.

Історія не донесла до нас конкретного автора диявольського задуму – каральної психіатрії. Відомо, що у далекому 1921-му у психушку запроторив свою політичну опонентку Фелікс Дзержинський. Практикував таке і генпрокурор СССР 30-х Вишинський. Проте до 60-х років ХХ століття це були поодинокі випадки. 

Радше навпаки, за Сталіна психлікарні ставали місцем, куди ховалися від розстрілів і ГУЛАГІв.

"Известный случай, когда знаменитый театральный режисер Равинских сохранил так себе жизнь, играя психически нездорового в московской психбольнице. Но он так доигрался, что специфическое подергивание руки осталось у него до конца жизни". 
Семен Глузман, лікар-психіатр, правозахисник, колишній дисидент та політв'язень

Розквіт каральної психіатрії припадає на 60-70-ті роки. По всьому "совку" починають зводити так звані спеціальні психіатричні клініки тюремного типу. Медперсонал – працівники КДБ. При цьому визнання тих, хто думав інакше, "божевільними", а відповідно, і відправлення їх на примусове лікування до психіатричних установ відбувалося згідно з чинними у СРСР медичними нормами.

"Была необходимость как то напугать страну. И вот тогда появилась советская психиатрия. Потому что 7 лет - это огромный срок, но это не расстрел, как сталинские времена. А когда вы попадаете в психиатрическую больницу, где у вас строка нет: вы там можете просидеть и всю жизнь, и через несколько лет приговора нет, вы не знаете, что с вами будет".
Семен Глузман

Маховик каральної психіатрії починав розкручуватись з того моменту, коли за рішенням суду вільнодумців відправляли на судово-психіатричну експертизу. Зазвичай вона проводилися в науково-дослідних інститутах, звідси майбутні пацієнти радянських психушок виходили, точніше, їх виводили під охороною, з діагнозом "уповільнена (російською – вялотекущая) шизофренія".

"Лекцию читал тогда ведущий психиатр, директор института Сербского и одновременно генерал-майор Морозов, и вот в конце кто-то из судебных экспертов спросил что такое "вялотекущая шизофрения". Професор, академик Морозов улыбнулся и сказал: "Понимаете, коллеги, ето когда галюцинаций нет, бреда нет, а шизофрения – есть".
Семен Глузман

Одним із перших найвідоміших жертв репресивної психіатрії став український радянський генерал Петро Григоренко. Герой Другої світової війни, командувач дивізією, у 60-х він раптом почав критикувати сталінізм і навіть Хрущова. В 64-му влада позбавила Григоренка офіцерського звання і всіх нагород та пенсії. Проте він не зупинився. Посадити героя війни не випадало і тоді його вирішили зробити божевільним. У 1971-му Семен Глузман підготував експертизу, в якій визнав Григоренка психічно здоровим. Попри це Григоренко опинився в божевільні, а сам Глузман – на лаві підсудних, а згодом у таборах суворого режиму за антирадянську діяльність.

"Далеко не все психиатры были готовы идти на такие злоупотребления. Я далеко не буду ходить. Вот Васыль Стус. Я с ним сидел в камере и он мне рассказывал, как он здесь проходил экспертизу. И как здесь завотделения, обычный советский психиатр, член партии, как и многие, на вопрос Стуса, он же был очень прямым человеком, без компромиссов, он спросил: "Ну что будете из меня делать дурачка?" На что она ответила: "Нет, мы этим не занимаемся".
Семен Глузман

І справді, відомим українським дисидентам, які добру частину свого життя відбули у психлікарнях, ярлик "дурачка" штампували не в Києві.

"Было место, где если надо было, то можна и лягушке и крысе поставить диагноз шизофрении. Это место называлось четвертое специальное отделение института Сербского в Москве".
Семен Глузман

Науково-дослідний інститут імені Сербського був одним із найстрашніших місць для вільнодумців СРСР. Його відвідини майже гарантували "путівку" на лікування від уповільненої шизофренії. У місця не менш страшні.

Рік 1968-й. Дніпропетровськ, УРСР. У місті ударними темпами зводять психіатричну лікарню спеціального типу. Вона більше схожа на тюрму – огороджена парканом і колючим дротом. На вежах чергують автоматники. Сюди направляють дисидентів, яких не змогли зламати в інших лікарнях. Примусове психіатричне лікування тут проходили: Анатолій Лупиніс, Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Василь Рубан, Йосип Тереля.

Категорична вимога до дисидентів відмовитися від політичних переконань підкріплюється галоперидолом. Систему каральної психіатрії в СРСР скасовано тільки в 1988-му.

Значна частина в'язнів після звільнення помічали у себе раніше відсутні невротичні проблеми: відчуття втоми, погіршення концентрації уваги, збудливість, дратівливість, нічні кошмари, гостре почуття туги.

"Те, що я читав, те, що мені говорили про дніпропетровську психіатричку – це було за межею зла. Там людина практично не могла вижити... У цій дніпропетровській лікарні, де більшість медперсоналу були представники КДБ. Одна з них говорила, що мене не цікавить ваше здоров'я. Мене цікавить, що ви проти партії і народу. Пане Плющ, ви не людина. Ви ж розумієте, що ви звідси не вийдете".
Степан Процюк, письменник, автор понад двох десятків книжок,
зокрема повісті для підлітків про 70-ті роки
 
"Когда я уже в относительно свободные времена беседовал с Мыколой Плахотнюком, я считал себя бывалым, все-таки политзек, но когда он мне расказывал бытовые подробности, а он 9 лет там отсидел, я молчал, а про себя думал: как мне повезло – я был на курорте".
Семен Глузман

Вимога до дисидентів відмовитися від своїх "шизофренічних" переконань підкріплювалася активним курсом лікування – введенням в організм психотропних препаратів. Два рази на день кололи галоперидол. Стан хворого потроху загальмовується. Він ходить з погаслим зором, схиливши набік голову, з рота тече слина і він її не витирає, бо йому байдуже. М'які місця на руках і сідницях твердіють і кровоточать від заштриків, бо кров починає погано згортатись. Через півроку пацієнтові замінюють уколи на таблетки. "Лікування" триває від 5 до 25 років.

"До Плахотнюка приїхали з держбезпеки, щоб взяти свідчення у нових справах. Він відмовився, покликаючись на те, що його вважають за неосудного і тому його свідчення недійсні. – "Нічого, ми вас пошлемо на нову експертизу, там вас визнають за здорового". Плахотнюк відмовився".
Леонід Плющ, "У карнавалі історії"

Миколу Плахотнюка заарештували у 1972 році. У зловісному інституті Сербського йому поставили діагноз "шизофренія з манією переслідування, періодично неосудний". Починаючи з 24 листопада 1972 року дисидент проходить примусове лікування в Дніпропетровській, а з вересня 1976 року в Казанській тюремній спеціальній психіатричній лікарнях. Неодноразові висновки медичних комісій про припинення примусового лікування у 1974, 1976, 1977 роках відхилялися судом. З психіатричної лікарні Плахотнюка випустили у 1981. Через 9 років.

"Почему Плахотнюка? Потому, что он был малоизвестен, потому, что он не дал оперативные даные".
Семен Глузман

Неосудним, себто пацієнтом психлікарні суворого режиму, було визнано математика і відомого публіциста Леоніда Плюща.

У липні 1968 року Плюща звільнили з роботи у зв'язку з тим, що він написав до газети "Комсомольская правда" різку статтю з приводу суду над російським дисидентом Гінзбургом. Згодом Плющ почав публікуватися у самвидаві "Хронике текущих событий", і розповсюджувати "Український вісник", редагований Вячеславом Чорноволом. У 1969 році він стає членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР.  15 січня 1972 року його заарештували і звинуватили за статтею "антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву радянської влади". У січні 1973 року суд визнав, що Плющ вчинив злочин у неосудному стані.

"Плющ на любые вопросы следователя отвечал: я не буду сотрудничать с фашистской, антисоветской организацией. Что можно было сделать с таким человеком?"
Семен Глузман
 
"Щоправда, я й сам на той час стаю малоцікавим співрозмовником – через дію ліків все стає нудним, читати й думати бажання немає. Від політики зовсім верне. Побачень і книжок, на які так чекав - уже не хочеться. Навіть більше – страх перед ними: раптом дружина знову побачить судоми від галоперидолу..."
Леонід Плющ, "У карнавалі історії"

У січні 1976 року Плюща видворили із СРСР до Франції. Міжнародна комісія західних психіатрів визнала його психічно здоровою людиною. В 1976 році Плющ пише автобіографічну книгу "У карнавалі історії", в якій дає оцінку дисидентському рухові, системі та згадує поневіряння у дніпропетровській психушці.

Пише Плющ і про легендарного Анатолія Лупиноса, який, пройшовши мордовські табори і психушки, дочекався Незалежності, стояв біля витоків УНА-УНСО і навіть встиг повоювати у Чечні проти Росії.

"До Анатолія Лупиноса спочатку ставились добре. Але пізніше він викрав свою історію хвороби і написав заяву, в якій розкрив усю фальшивість, брехливість і нелогічність комісій, що ставили йому "діагнози", і зажадав контрекспертизи. До нього також приїжджали з ДБ, про щось розмовляли. Після цього проти Анатолія вжили нові сильні ліки сильної дії – депо – виготовлене в США. Він, людина, надзвичайно мужня, занепав духом."
Леонід Плющ, "У карнавалі історії"

У 1974 році головний психіатр Міністерства внутрішніх справ СРСР професор Рибкін оглянув Лупиноса і зробив висновок: "Скасувати лікування і виписати в найкоротший термін", але суд йому відмовив. У 1976 році його перевели до Алма-Атинської спеціальної психіатричної лікарні, а оскільки Дніпропетровська тюремна лікарня не прислала історію хвороби, то його почали лікувати наново. У 1978 році медкомісія представила Лупиноса на виписку – суд визначив примусове лікування в лікарні загального типу. Загалом Анатолій Лупиніс провів у спеціальних психіатричних лікарнях 11 років.

"В семидесятые был пик злоупотреблений. Потом началась кампания на западе и их выгнали из всемирной ассоциации психиатров, и они начали понимать, что надо сокращать количество".
Семен Глузман

Систему каральної психіатрії в СРСР скасували лише в 1988 році. 16 психіатричних лікарень спеціального типом МВС СРСР передали до Міністерства охорони здоров'я СРСР, а п'ять лікарень ліквідували. З психіатричного обліку зняли 776 тисяч пацієнтів.

Утім, сучасна Росія Путіна, вочевидь, вирішила повернутися до брєжнєвсько-андроповських рецептів. Весь світ був вражений примусовою експертизою у психлікарні одного з лідерів кримсько-татарського меджлісу Ільмі Умерова. Майже місяць чоловік провів за лікарняними ґратами.

Каральна психіатрія – диявольський винахід імперії зла – була однак лише допоміжним важелем у боротьбі з дисидентським рухом. Головну ж роль виконувала так звана система правосуддя.

Січень 1959-го. Генсек КПРС Микита Хрущов заявляє, що в Радянському Союзі не залишилося політичних в'язнів. Головне управління таборів, так званий ГУЛАГ, який від свого заснування у 30-х проковтнув кілька мільйонів людей, офіційно ліквідували. Хрущов, звісно, лукавив. Цифра політв'язнів справді зменшилася – із понад мільйона до десятків тисяч. Однак попри ліквідацію ГУЛАГу система концтаборів продовжувала існувати. Нову партію політзеків 60-х – початку 70-х приймали табори Мордови. У мемуарній літературі ці політичні табори так і називають – мордовські. Серед півтора-двох десятків табірних відділень і лагпунктів, ізольованих один від одного і розкиданих уздовж вузькоколійки довжиною близько 60 км, було кілька табірних зон, де, окремо від інших ув'язнених, утримувалися засуджені за "особливо небезпечні державні злочини". Це ті, яким припечатали статті "зрада Батьківщини", "антирадянська агітація та пропаганда", "участь в антирадянських організаціях".

Українці становлять половину контингенту мордовських таборів. Переворот у свідомості "в'язень та адміністрація". З 1972 політв'язнів перекидають на Урал.

Особливо небезпечними злочинцями були поет Василь Стус, публіцисти Валентин Мороз та Євген Сверстюк, літературний критик Іван Світличний, журналіст В'ячеслав Чорновіл та інші.

У 1960-80-х абсолютну більшість політв'язнів Дубравлагу складали дисиденти, "самвидавники", учасники підпільних політичних груп і гуртків, активісти національних рухів, лідери заборонених релігійних громад. Українці зазвичай становили половину контингенту. 

"Це нова доба в історії концтаборів. Вони привезли новий дух. Якщо раніше в’язні боялися показати свої зв’язки із закордоном, то ці навпаки кажуть: чекайте, а яке ви маєте право забороняти нам спілкуватися із закордоном. Так, ми маємо там знайомих і ви не маєте права забороняти нам спілкуватися. Це був переворот у свідомості "в'язень і адміністрація".
Левко Лук'яненко, дисидент, політв'язень

"Знаменита" 17-та зона. Тут Валентин Мороз написав свій "Репортаж із заповідника імені Берії". Тут сиділи Юлій Даніель та Андрій Синявський, Василь Овсієнко і Василь Стус, починали свій термін В'ячеслав Чорновіл та Зорян Попадюк. А ще саме тут завершив свій шлях легендарний Михайло Сорока, найбільший авторитет з-поміж в'язнів-українців упродовж цілої чверті століття.

"Чи не першого ж дня нашого знайомства зі Стусом ми пішли за покинутий барак до куща шипшини та скопаної під квітник грядки. Я знав, що на цім місці помер Михайло Сорока. Це він, вийшовши десь під кінець сорокових років з неволі, дістав від Головного Проводу УПА завдання зібрати дані про розташування концтаборів, про умови утримання в них політв'язнів. Сорока виконав своє завдання, але за це його ув'язнили ще на 25 років. Проте його дані були використані урядом США для викриття колишнього Генерального прокурора СРСР Вишинського, який прибув до Америки представляти СРСР в ООН. Казали, що Вишинський, те почувши, віддав чортові душу".
Василь Овсієнко, "Світло людей", мемуари та публіцистика

Починаючи з 1972 політв'язнів партіями почали етапувати на Урал у Пермську область. Умови утримання — зовсім не курортні.

"Особливий режим — це камерний режим. Дворик  2 на 3 метри, колючий дріт, туди ніколи сонечко боже не заглядає".
Василь Овсієнко
 
"Без сорому казка: одна з найдошкульніших проблем у камері – туалетна. У кутку біля дверей – нічим не відгороджена раковина ("параша") прикрита зверху фанерою. Природне для кожної людини почуття незручності вимушує іти до неї якомога рідше. Неякісна їжа і постійне стримування розладнують шлунок і кишківник, прилюдність сковує – наслідком цього майже усі в'язні страждають від хвороб, у багатьох кровотеча від геморою..."
Василь Овсієнко, "Світло людей", мемуари та публіцистика

Як не парадоксально, але товариство у зонах було дисидентам миліше, за тих, хто жив начебто на волі, а насправді – у великій тюрмі народів. 

Джерело: "5 канал"