Комінтернове: як же так?

Комінтернове: як же так?

Середа, 23 грудня 2015, 14:00

Шановні громадяни України, а чи не відчуваєте ви себе схожими на «світову спільноту» через свою «стурбованість» щодо Комінтернове? Ось сидите зараз в теплому офісі перед компом з чашкою кави, з гнівом коментуючи у Фейсбуці, а колега за компом навпроти, що ви його своїми справедливими вигуками відірвали від перегляду приколів на Ютубі, активно киває гривою: "так, це ЗРАДА"!

Що конкретно зробив ТИ, аби багатостраждальне Комінтернове, околиці якого так довго і старанно обстрілювали терористи, не було вчора зайняте відкрито й нахабно (я навіть не наважуюсь вжити слово «захоплене» - адже селище було пусте, вільне від військових)?

Ти кажеш: командуванню треба було завчасно ввести війська. Кажеш: добровольцям слід було не чекати, а самим піти й зайняти село. Кажеш: місцеві мали самі не пустити загарбників. Все це класно звучить – зі зручного офісного крісла, запите кавою з печенькою. А тепер давай по пунктах.

Дії командування сектору «М» в даній ситуації я коментувати поки не стану, то є окрема розмова. Скажу лише: війна – це не комп’ютерна стратегія, де ти звик кидати десяток юнітів на оборону того чи іншого об’єкту. В житті трохи складніше.

Далі, сподіватись на спротив місцевих, хоч і стомлених війною – це клеїти з себе дурня. Вони нічого не стануть робити. Вони бояться, звикли вважати себе безпорадними. В селах сірої зони, в основному, жінки й старики. Чоловіки з’явились ненадовго на час збору врожаю – і знов щезли. Куди – також окреме питання. Ті ж мешканці, що лишаються жити на місцях, повторюють, як мантру, своє «ми за мир» і дивляться переляканими очима на автомат в мене на грудях. І я здогадуюсь, як би дивився на бойову зборю в чужих руках ти сам, пане стратег.

"Ну добре, а ви там для чого?" – спитаєш ти. – "Ви, мегапатріоти, що пішли туди добровільно, яким ми збираємо щомісяця по "полтінніку" всім нашим «стурбованим» офісом?"

Так, добровольці в складі офіційних підрозділів часто мовчки, без наказу військових генералів, роблять свою справу. Як показує практика останнього часу, це найбільш дієвий варіант. Але. В будь-якому разі, масштабні дії, як-то зайняття населеного пункту, узгоджуються з командуванням, інакше це вже не армія, а "беспредєл". По друге, проблемою є нестача людей. Прямо скажу: в нас просто не вистачає навчених бійців, щоб захистити все, що хочеться і треба захистити. По-третє, збільшення кількості позицій сильно ускладнює питання матеріального забезпечення. Сильно не вистачає легкого швидкого транспорту, радіостанцій, електрогенераторів, стопориться постачання харчів, води, як сніжний ком наростає кількість паперово-бюрократичних звітів та рапортів.

Це не всі, але ключові проблеми. І замість волати, як все погано, ти міг би не «стурбованістю», а ділом допомагати їх вирішити. Як саме, тобі підкажуть, наприклад, в осередку УНСО твого міста та в офіційних спільнотах УНСО в соцмережах.

Боєць батальйону УНСО 131 ОРБ ЗСУ
Ольга Рись