Прощання з "Відьмаком"

Новини

Прощання з "Відьмаком"

Вівторок, 27 грудня 2016, 23:15

24 грудня війна забрала життя ще одного воїна УНСОвця Сергія Рубанчикова - Відьмака.

Він загинув від ворожої міни на Світлодарській дузі, перебуваючи у складі 54-ї окремої механізованої бригади. До цього він служив у 131 ОРБ  - Курені УНСО.

Націоналіст, активний учасник Революції Гідності. Разом зі своїм братом, Сергій на війні з перших днів, але йшли вони різними бойовими шляхами.  

"За кілька днів до загибелі там само, під Світлодарськом, Сергій особисто знищив одного супротивника, а другого взяв у полон. Отримав контузію, потрапив до госпіталя, звідкіля, треба думати, утік - бо сьогодні загинув...

Помоліться за душу новопреставленого воїна Сергія. Хто має бажання допомогти родині - ось номер приватівської картки Володимира: 5168742068213267

У них з братом різні прізвища, так сталося, але вони рідні брати - один батько, одна мати..." - пише Олена Білозерська у своєму блозі. 

"Він прийшов до нас в підрозділ навесні 2015 року. Під час формування першого складу куреня влітку 14-го Відьмак з декількома нашими побратимами був вже на фронті в складі іншого добровольчого батальйону. Повернувшись, вони за першої можливості влились в наші ряди. З них почався, умовно кажучи, другий призив УНСОвців в курінь.
 Я вирішив новоприбулими підсилити другий взвод. Ці хлопці, з сильним поглядом, посмішкою на неголеному обличчі і досвідом боїв в Луганські області, будучи колишніми страйкболістами, які тривалий час присвячували упорним тренуванням, готуючись до реальних бойових дій, вдихнули новий подих в підрозділ.

З часом Відьмак став командиром першого відділення першого взводу першої роти. Був час коли він виконував обовязки і командира взводу, і командира роти, хоча він був ідеальний другий номер, ідеальний виконавець. Це його не принижує, а, навпаки, возвеличує. Це людина, якій можна було сказати і забути, бо все сказане буде виконане, і зроблене навіть краще, ніж можна було подумати. Я собі можу дозволити це говорити, бо ми ходили разом за Павлопіль, коли село ще не було нашим. Планували рорзвідувально-пошукові дії за Лебединським. Відьмак керував групою, коли наш підрозділ тримав висоти над Широкіно. Він керував одним із відділеннь, які з бойовими зіткненнями брали під контроль Піщовик і Павлопіль, він одним із перших заходив в Широкіно, він проводив розвідку в Комінтерново. І коли ЗСУ втратили на цому напрямку ініціативу, він страждав, що його брат скоріше як він взяв участь в боях за Водяне. Але з часом в і Водяному він себе проявив." - Зі слів Ольжича перед хвилиною мовчання на шикуванні 131 ОРБ.

Рижий, псевдо, під яким його знали до війни, був чесною, життєрадісною і добродушною людиною, хоробрим і  ініціативним воїном. Мав сильне відчуття справедливості. Хлопець - вогонь. Так говорять про нього його побратими, і не може бути щоб противник зміг би його подолати у рівній боротьбі.

В останню путь

Брат Сергія Володимир Дорошенко - боєць Української добровольчої армії. Він згадує: 

"Сергій для себе ніколи не жив. Коли у мене народився син і було важко, він все для нас робив. Напевне, найдорожчою людиною для нього був мій син - його племінник. Він з ним більше часу проводив ніж я. Сергій ніколи не жалівся, був спокійним".

На фронті брати пересікались при штурмі Широкіно у 2016 році, перед тим, як Сергій пішов служити у 54 ОМБР.

"Це був наш спільний бойовий вихід. Потім ми залишились у тому секторі, а Сергій пішов у 54-у механізовану бригаду. Я особисто знаю комбрига - ініціативний офіцер, патріот. І ще знаю декілька офіцерів звідти. Тому, коли Сергій захотів йти в арімю, я його направив у 54-у бригаду. Якщо воювати, то з тими людьми, які достойні. І зараз я не докоряю командуванню - вони зробили все правильно. Він солдат. Всі ми виконуємо свій обов'язок перед країною до кінця", - розповів Дорошенко.

  Розповідаючи про останній бій брата, Володимир зізнався, що в останні години Сергій звав його на допомогу. Також Дорошенко розповів про те, як Сергій не раз уникав смерті на полі бою, а в день загибелі він не повинен був знаходитись під Світлодарськом, але сам виразив бажання залишитися. 

  "Сергій розповідав, як одного разу під час бою куля 5.45 влучила йому у магазин і зрикошетила. Він не повинен був там померти! Коли вони відійшли з нуля, розповідав, як було важко. Говорив: "Мені пощастило, кулі літали просто над головами. Багато наших загинуло, але і по "їхніх" (ворогів) трупах ми пройшлись". 
  Атака була жорстокою, Сергій її пережив. Говорив, що сильна контузія, болить голова. Я сказав йому: "Відпочивай, досить цієї мясорубки". Все-таки дві доби вони там провели. Він відповів: "Добре". Але не відступив і мені не сказав про це. Я йому не докоряю, будь я но його місці, вчинив би так само - йшов би до останнього. У нас вже були випадки - у Донецькому аеропорту в 2014 році. Тоді ми не відступили. У самий складний момент він покликав на допомогу. Ніколи за два з половиною роки війни не думав, що брат позве мене на допомогу . Я поїхав, чекав у штабі наказу, а в цей час він помирав", - додав Володимир. 

За матеріалами статті  "Цензор.НЕТ" від 27.12.2016

У столиці попрощались із бійцем, який загинув від обстрілу на Світлодарській дузі

 

Прощання з Героєм Національно-Визвольної Війни, бійцем 131-го ОРБ (УНСО) та 54-го ОМБР, Сергієм Рубанчиковим "Відьмаком", що загинув 22.12.2016 на Світлодарській дузі - відбулося у вівторок 27.12.2016, у церкві на території Шевченківської районної лікарні міста Києва. Попрощатися з Сергієм прийшло багато людей - родичів, друзів і бойових побратимів.
  Згодом, процесія вирушила до Лук'янівського військового цвинтаря, де Сергія поховали на алеї Слави.

 

 

Фоторепортаж "Радіосвобода"

Інфоцентр УНСО