5 лютого 2016 року… 16-та річниця з дня смерті засновника, ідеолога та натхненного державотворця Анатолія Лупиноса… А ще він був багаторічним політв`язнем радянського режиму, поетом, філософом, революціонером. Для багатьох з УНСОвців, втім, він назавжди залишиться Дядею Толею.
Сьогодні друзі, побратими та активісти УНА-УНСО, серед яких був і син Анатолія Лупиноса — Микола, зібрались на Байковому кладовищі в Києві, щоб вшанувати пам'ять непересічної особистості в історії українського націоналізму.Про Анатолія Лупиноса, його буремний життєвий шлях, активну громадську і політичну діяльність сказано та написано багато. Не будемо повторюватись. Головне, про що ми згадуємо сьогодні, це те, що саме Лупиніс спільно з революційною молоддю ініціював створення Української Міжпартійної Асамблеї, котру за його ж ініціативи було перетворено спочатку на Українську Національну Асамблею, а пізніше на УНА-УНСО. І саме зі створення УНА-УНСО розпочалася найяскравіша сторінка на непростому життєвому та політичному шляху Дяді Толі.С.Любченко у передмові до книги А.Лупиноса «Бунт має рацію» писав: "… У нього багато крали. Роки волі, психічне та фізичне здоров'я, думки, вірші, статті, власне ім'я. Зрештою, він сам охоче віддавав усе це, і ще більще, включно з родинним щастям, заради єдиної мети — України. Він пішов від нас так само раптово, як певного дня — хвацькому капелюсі — борсаліно, зявився у штабі Народного руху України навесні 1989 р. повний ідей, задумів, життєвої наснаги. Пішов, як колись написав про себе:
… Я уйду и свалюсь на излете,
Свое сердце загнав, как коня.
Я не верю и вам, что дойдете,
Но, дойдя — помяните меня"
Ми ще не дійшли. Але ми й не зупинились, не скорились, ми продовжуємо боротьбу, на яку надихнув нас Дядя Толя, продовжуємо торувати свій шлях в боротьбі за Україну за його настановами!