ОУН — це не суто західноукраїнський феномен, як про це багато хто думає. «Богун» і «Орлич» — підпільники-націоналісти дали останній бій комуністичній державі у селі Ожегівка Володарського району. Ким були ці хлопці, чому вирішили загинути, але не здатися ворогові? Автор: Андрій МацьківДжерело: Інформаційний портал "Історична правда"
З відкриттям архівів органів безпеки СРСР дослідники отримали можливість ознайомитись з маловідомими сторінками збройної боротьби УПА і підпілля на території центральної і східної України, зокрема Київщини.
Відомі факти про збройні сутички повстанців з працівниками репресивних органів в районі Димера неподалік Києва влітку того ж року, також опубліковані матеріали про підпілля в Білоцерківському районі. Та в цій статті ми розповімо про подію, яка мала місце у селі Ожегівка Володарського р-ну Київської області на початку 50-х років, коли навіть у Західній Україні збройне підпілля ОУН було вже значно знекровлено у важких боях, облавах і підірване зсередини засланими спецагентами МГБ.
Неподалік місця цієї події стоїть пам’ятник з написом «Борцям з комуністичним режимом, які загинули в с.Ожегівка в боротьбі за самостійну, незалежну Україну. Скоренький Володимир „Богун“ 1925 — 07.07.1951 та Мельник Віталій „Орлич“ 1930 — 07.07.1951».
Біографії підпільників і їхню боротьбу дослідив директор Хмельницького обласного літературного музею Василь Горбатюк і описав у своєму історичному романі «Ще настане ваша пора».
В основу роману лягли розповіді очевидців і архівні документи, а також записи зі щоденника одного з головних героїв Віталія Мельника.
1947 року учні старших класів селі Женишківці Віньковецького району Кам’янець-Подільської (зараз — Хмельницької) області Віталій Мельник, Володимир Паюк, Анатолій Андрійчук, Іван Качуринець, Анатолій Сухий та Олександр Кравчук створили підпільну організацію. Розпочали свою діяльність з виготовлення і поширення листівок антирадянського, антиокупаційного змісту.
У 1949 році до хлопців приєдналась Аліса Сосна, яка навчалась в Київському лісогосподарському інституті і розповсюджувала там листівки групи.
Мельник, який у 1949 році поступив на філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, писав вірші, а Андрійчук малював карикатури на радянську дійсність.
У своєму щоденнику Віталій Мельник одного разу написав: «Ми розуміємо, що наша справа ризикована і серйозна, але нами керує віра в свою правоту».
Вони встановлюють контакт з членом Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН Кам’янець-Подільської округи Василем Николиним «Богданом», «Морозом» (пізніше керівник Віньковецького надрайонного проводу) і згодом принаймні два члени підпільної організації стають членами ОУН.
Один з них — Володимир Паюк, був схоплений і засуджений до страти, пізніше вирок замінили на «стандартних» 25 років ув’язнення. Мельник «Орлич», «Василь Орел» у 1948-1950 рр. стає районним провідником, членом окружного проводу ОУН.
На початку травня 1950 року Віталій під час приїзду додому з інституту на черговій зустрічі з Николиним і Йосипом Демчуком «Луговим» (очільником Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН) повідомив, що відчуває за собою стеження, внаслідок чого було ухвалено рішення перевести Мельника у підпілля і включити у склад бойової групи.
На той час Аліна Сосна вже була заарештована і дала свідчення, про що УМГБ Київської обл. зорієнтувало УМГБ Кам’янець-Подільської області.
Запис у щоденнику Віталія: «Нехай наша боротьба не увінчається успіхом, але ми продовжимо ланку боротьби, і вона колись закінчиться. Ми не сіли чекати, що хтось принесе нам волю і добробут, а самі взялися за справу….».
«Орлича» і «Богуна» було призначено в групу Михайла Криси «Кобзаря», якого в травні 1951 р. було повернуто з Віньковецького у Дунаївецький надрайон і скеровано на територію Київщини для розгортання підпільної діяльності.
Діяльність групи описано у звіті за червень-липень 1951 р. під назвою «Рейд Ш. Г. УСМ на Схід», відомого як «Записки керівника боївки ОУН М.Криси (»Кобзаря")", які зберігаються у Галузевому державному архіві СБУ.
Органами безпеки була здійснена операція щодо нейтралізації підпільників, якою керував начальник облуправління МГБ, про що свідчить постанова політбюро ЦК КП(б)У «О некоторых фактах провала чекистско-войсковых операций, проводимых органами МГБ» №78/9 від 24 серпня 1951 р., де у вступі вказано:
«Начальником Киевского областного Управления МГБ тов. Бондаренко в июле с.г. безответственно и оперативно неграмотно была организована и проведена операция в Ставищанском и Володарском районах по задержанию двух бандитов, которые убили четырех оперативных работников и одного ранили».
За цей провал начальнику облуправління М.С. Бондаренку було винесено догану.
Група заходить вечорами до сіл, проводить по хатах бесіди з місцевими людьми, яким розповідають — хто вони такі і за що борються.
Люди годують їх і діляться, чим багаті. В окремих людей вояки купують їжу або дають гроші, щоб ті їм придбали їжу.
Підпільники збирають інформацію про стан колгоспів і оплату трудоднів, матеріальний стан людей і їхні настрої, а також про знання історії визвольних змагань.
Неподалік села Насташки Рокитнянського р-ну при зустрічі з «кацапом», який стріляв у їхню сторону, відкрили по ньому вогонь і при приховуванні слідів група розділяється — «Кобзар» губить слід «Богуна» й «Орлича» і діє автономно.
Михайло Криса залишив у довіреної тітки в селі І. (ймовірно, Іванівка Ставищанського р-ну) записку зі словами «Друзі, якщо ми не зустрінемось 7 і 8 на обумовленому місці, то виходьте 9, 10, 11 до місцевості, де ми 2.07, виходячи з квартири, затримались через трактор…» і 100 рублів. Він ходив на визначене місце зустрічі, поки 9 липня не дізнався долю побратимів від цієї ж жінки.
10 вересня начальник УМГБ Київської області полковник Бондаренко в доповідній начальникові управління 2-Н МГБ УРСР полковнику Сараєву про боротьбу з українським націоналістичним підпіллям у липні-серпні 1951 року вказує, що виявили трьох підпільників 6 липня неподалік села Довгалівка Рокитнянського р-ну, а наздогнали в селі Насташки.
Також повідомляє, що в перестрілці один з «бандитів» був поранений, але скористався кущами і будівлями й втік, а два інші були вбиті 7 липня в селі Ожегівка. Сам «Кобзар» про своє «поранення» у звіті жодним словом не згадує.
У селі Гостра Могила при спробі перевірити документи в «Богуна» і «Орлича» гине начальник Ставищенського райвідділу МГБ Леонтьєв.
Щоб не залишати слід для собак при переслідуванні, підпільники по гирлу річки Тарган виходять до села Ожегівка, де ховаються на горищі хліва в одному з господарств.
Однак, собаки таки вивели оперативників на слід націоналістів. 7 липня 1951 р. Володимир Скоренький з Віталієм Мельником були блоковані переважаючими силами чекістів.
Селяни розповіли «Кобзарю», що підпільників побачив місцевий хлопець, який і повідомив переслідувачам. Під час бою гинуть оперуповноважені Куницький та Богацький. Ще один працівник органів був поранений. Самі ж підпільники гинуть...
