– Хто такий Малофєєв?
– Судячи з матеріалів справи, після участі в чеченських подіях ця людина переїхала до Криму, де 2003 року він скоїв злочин (розбій або щось подібне) і відбув покарання. Після 2005 року він переїхав до своєї мами в Новосибірську область, громадянство при цьому не змінював. Там у 2008 році він здійснив ще два злочини, в 2009-му відносно нього було винесено два вироки, і він отримав покарання у вигляді 23 років позбавлення волі. Малофєєва відправили відбувати покарання в Свердловську колонію.
Необхідно відзначити, що його тіло вкрите татуюваннями УНА-УНСО, якимись свастиками і т. д. Наприкінці 2013 року оперативні співробітники колонії починають його «розробляти» і отримують від нього свідчення. Невідомо, чи застосовувалися при цьому до нього незаконні методи дізнання. Не факт, адже в його випадку є інші важелі. Справа в тому, що Малофєєв страждає на ВІЛ-інфекцію і потребує антиретровірусної терапії. Окрім того, в нього виявлені гепатит B, гепатит C і туберкульоз. Також у нього була встановлена досить серйозна опіумна залежність. Усе це вимагає серйозного лікування і застосування АРВТ-терапії, тому, аби отримати необхідні свідчення, цю людину можна було просто позбавити ліків.
У початковому списку людей, яких він написав на папері від руки як своїх «поплічників по банді», – люди абсолютно невідомі, це близько 15-20 прізвищ. Але цей список зацікавив оперативних співробітників. І далі Малофєєв «упізнав» і Карпюка, і Клиха. Дії, які інкримінуються їм обом, – відомі виключно зі слів Малофєєва.
– Оскільки застосовуються тортури, чи є в справі інформація про те, що Карпюк і Клих обмовили себе або один одного – як це відбувалося з деякими фігурантами «кримської справи»?
– Так. Тортури застосовувалися рівно доти, доки не були отримані свідчення. Спершу Станіслав постійно відмовлявся від свідчень, посилаючись на статтю 51 Конституції РФ. Але тиск наростав, тортури застосовувалися у випадках, якщо він відмовлявся говорити або говорив не те, що потрібно. Я впевнена, що з Карпюком було те саме, тому що він обмовив і себе, і Клиха. Хоча його свідчення достатньо розмиті, мовляв, так, я його бачив, і це все.
– Чи володієте Ви на сьогоднішній день матеріалами, які доводять невинуватість Вашого підзахисного?
– Я б не хотіла до суду детально про це говорити, але матеріали, які я отримала, свідчать про те, що під час інкримінованих Станіславу подій він перебував у зовсім іншому місці.
– Скільки томів у справі? Які свідки фігурують у матеріалах?
– У справі близько 35 томів, плюс два томи обвинувального висновку на 600 сторінок. Скільки саме свідків, поки сказати не можу, але, окрім Малофєєва, є ще людина, яка сиділа з Клихом в камері, коли його тільки-тільки привезли в Єсентуки. Під час допиту він повідомив слідству: мовляв, ви знаєте, Клих відмовився давати свідчення вам, а мені, як матері рідній, розповів, як усе було насправді. З його слів слідство, в тому числі, висувало звинувачення Станіславу.
– У справі ще одного українського в'язня, Сергія Литвинова, ми стикнулися з тим, що не існує ні трупів людей, яких нібито вбивав обвинувачений, ні самих цих людей не існує, немає свідків, навіть адреси «каральних акцій» вигадані. У цій справі, наскільки я розумію, йдеться про реальних військовослужбовців, загиблих і постраждалих під час Чеченських воєн.
– Серед потерпілих у нас орієнтовно 20 загиблих (і в матеріалах справи присутні свідоцтва про їх смерть, воєнні квитки), а також близько 15 поранених. Серед них – Віктор Мичко, згаданий вище герой відео, але важливо відзначити, що він упізнав тільки Олександра Музичка. Є свідчення ще одного військового, а також досить дивні свідчення людини, яка нібито збиралася брати участь у конфлікті на боці бойовиків у 1994-1995 роках, але потім нібито схаменулася і повернулася до себе в село.
– Який термін ув’язнення може загрожувати і Клиху, і Карпюку?
– Від 15 років до довічного. Правда, Станіславу прокурор може запросити менше, через те, що, за версією Слідчого комітету, він був учасником, а не керівником «банди».
– Яка ймовірність того, що судові засідання зроблять закритими?
– За російськими законами, існує низка обставин, посилаючись на які суд можуть закрити. Вони тут не присутні. На мій погляд, закрити суд у цьому випадку досить складно, хоча «несподіванки» не виключені.
– Навіщо, як вам здається, Кремлю потрібна ця справа? Наприклад, «справа Сенцова», очевидно, про те, що «Кримнаш», а якщо ви думаєте інакше – отримаєте 20 років. Справа Литвинова – про «фашистську хунту», яка «здійснює військові злочини». А ця справа про що? І чому саме Станіслав? Користуючись чекістської логікою, я можу зрозуміти, чому Карпюк – він бодай брав участь у збройних конфліктах в Абхазії та Придністров'ї, він справжній член «Правого сектору», УНСОвець, а тому ворог Кремля за замовчуванням. А чому Клих? Навіщо він?
– Я також ніяк не могла цього зрозуміти. Коли знайомилася з матеріалами справи, то думала: ось зараз прочитаю перші п'ять томів – і зрозумію, чому. Але чітке розуміння не прийшло навіть після других і третіх п'яти томів. Моя особиста здогадка (хоча вона може значно відрізнятися від реальної причини) така: ця справа є приводом заборонити діяльність організацій УНА-УНСО і «Правий сектор» в Росії і винести постанову про притягнення їхній членів до кримінальної відповідальності. У матеріалах справи є постанови про притягнення до кримінальної відповідальності всіх осіб, перелічених в обвинуваченні: Музичка, Яроша, Корчинського, Бобровича, Мазура, братів Тягнибоків, всього – близько 10 осіб. Вони оголошені в розшук у Росії, але вони недоступні, тому логіка така: кого зловили – той і відповість за всіх.
– Адвокати Надії Савченко, обираючи стратегію захисту, виходили з того, що право в цьому випадку не діє, вони покладають надії на світовий резонанс і тиск світової спільноти на Кремль. А Ваша стратегія яка? Наскільки в цій справі може спрацювати правова логіка?
– Виходячи з практики, а також враховуючи те, що суд відбуватиметься у Чечні, надії на правову логіку – досить примарні. У моєму розумінні, в справі значно більше політики, ніж права. Права як такого там немає, чесно кажучи.
– Коли може з'явитися шанс побачити Карпюка? Яка ймовірність, на Вашу думку, того, що до нього нарешті потраплять українські консули та адвокат?
– З Карпюком ситуація досить дивна. Судячи з тих документів, які мені доводилося бачити у справі, нещодавно його відправили до Челябінська. Здавалося, що для проведення очних ставок із потерпілими, які були поранені під час чеченських подій, оскільки військові частини формувалися саме в Свердловській і Челябінській областях. Але, судячи з документів, ніяких очних ставок проведено не було. Навіщо його відправили так далеко – невідомо. Якщо завдання полягало в тому, щоб сховати Карпюка, – це можна було зробити ближче. Складно будувати прогнози в цьому випадку, але правова логіка полягає в тому, що найближчим часом Карпюка мають із Челябінська етапувати до СІЗО міста Грозного. Хоча, я не виключаю якогось підступу або несподіваного розвороту. Не в бік права.
– Що, на Вашу думку, може і повинна зараз зробити Україна, щоб підтримати цих людей?
– Звісно, і Карпюку, і Клиху потрібна підтримка, треба показати, що Україна про них не забула, тому важлива присутність співробітників українського консульства в залі суду.
Абсолютно точно є привід для звернення до ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини – ред.) відносно обох підсудних. Цей шанс варто використати. Свідчення, отримані під тортурами, ставлять під сумнів майбутній вирок. І навіть якщо вирок буде жорстким, звернення до ЄСПЛ дасть шанс його оскаржити. Можуть бути й інші механізми, пов'язані з обміном цих людей.
– Ви припускаєте ймовірність обміну?
– Я такі розмови чула. Але це не мій рівень – проводити такі переговори і робити якісь прогнози щодо цього.
Дуже важливо також підтримувати родини, в тому числі, допомагати з юридичною підтримкою. Для тих, хто за ґратами, адвокат – це сигнал про те, що їх не покинула власна країна та близькі, що про них пам'ятають, і що хтось готовий стати на їхній захист. Наприклад, що стосується Станіслава, то всі 10 місяців, які він просидів за ґратами без адвоката, він провів у повній впевненості в тому, що він більше нікому не потрібен, що про нього всі вже забули.
Джерело: «Радіо Свобода»
Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод