У попередніх коротеньких репортажах з лінії фронту я знайомив читачів з діяльністю волонтерських груп «Схід і Захід разом» та УНСОвських ветеранів по доставленню допомоги до передових позицій наших військ. До обидвох я маю честь належати, бо окрім своєï воєнкорівськоï роботи, вважаю волонтерську такою що наближає мить перемоги другою після важкої солдатськоï.
З групою «Схід і Захід разом», а саме з Василем Конько, Едуардом Хатмулліним я об'ïздив з 23 лютого по 1 березня 2015 року райони Кримського ( висоту 34 Б), Ніжного, Попасноï блок-постів і опорних пунктів біля залишеного нашими військами Дебальцевого, а саме в Луганському і Мироновському. Саме між Ніжним і Кримським, як я вже писав, ми з Василем Конько на нашому бусику «Балу» заïхали на нічийну територію і тільки спецназівська «чуйка» Василя врятувала нас від можливого полону або підриву на розтяжках розвід-груп противника у покинутому чи то в якомусь диспансері, чи якомусь поселенні в кілька котеджів з водонапірною баштою. Висновок: волонтерські групи що працюють на «передку» повинні мати відповідну підготовку (на рівні загальновійськової стрілкової), оснащення засобами зв'язку (закритий канал радіозв'язку, телефони на прослушці противника), паперові зразки військових карт дрібного масштабу і звичайно щось для самооборони волонтерського екіпажу (дозволена в законодавчому порядку стрілкова зброя), це все звісно прекрасно було б в ідеалі. По мінімуму потрібне знання терену ТВД і наявність карт дрібного масштабу.
З УНСОвського досвіду в секторі «М» (біля Маріуполя) де з 3 по 7 березня 2015 року, я разом з Юрієм Симчишином, Романом Пелехатим перебували у своïх побратимів з куреня УНСО (54 ОРБ) під командою друга «Ольжича», в узагальненому вигляді можу константувати той самий висновок. Тепер щодо тактики боïв, забігаючи наперед зазначу що з двох останніх фронтових журналістських рейдів, я привіз багато матеріалу у вигляді інтерв'ю, роздумів, фотофактів. Записані вони з бійцями, командирами, волонтерами ( друг «Ольжич» УНСО, Марічка Подибайло (дівоче прізвище Плескун-тернополянка зараз в Маріуполі) і багато інших) публікувати повні версіï звичайно буду трохи згодом. Писались вони для майбутнього видання «Фронтові нотатки: волонтера і журналіста» яке, я маю сподівання вийде колись невеличким накладом. Зараз же подам роздуми відносно тактики, своï і моïх співрозмовників (друга «Ольжича» курінь УНСО-командира; зам.ком.взводу 128-ï окремої гвардійської гірсько-піхотної Туркестансько-Закарпатської двічі Червонопрапорної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, сержанта Володимира Триноги уродженця Коломиï; Едуарда Хатмулліна десантника запасу, волонтера групи «Схід і Захід разом» з Донбасу), короткими тезами і висновками.
Вогневі засоби і обладнання позицій:
Оскільки у сучасній опосередкованій гібридній війні (Proxy War) танконебезпечні напрямки в обороні і поява на них бронеоб'єктів набувають особливого значення, то боротьба з цими об'єктами з допомогою ПТРК і ПТУРСів є пріоритетною. Незалежно чи це комплекси нашого виробництва чи країн НАТО їх потрібно максимально замасковувати в системі оборонних опорних пунктів. Підготовлювати пускові площадки заздалегідь, а сам засіб виставляти на сектор ураження (стрільби, пуску) тільки при появі цілі (танка, БМП, БТР, і ін.). Так на одній з позицій наш підрозділ втратив два «Фаготи» ( «Фагот» — радянський переносний протитанковий ракетний комплекс 9К111), невикористаними за бетонним бруствером, ворожий танк очевидно бив у точку по розвідданим з БПЛА.
З огляду цінності розвідданих технічне оснащення наших підрозділів БПЛА розвідки і спостереження є пріоритетним напрямком як державноï так і громадськоï волонтерськоï діяльності.
Характерні риси манавреноï оборони (а згодом можливо і наступу), роблять фронтові вдосконалення, незамінними. ЗУшки що поставленні в кузови вантажно-транспортних авто (непогано зарекомендували себе на ГАЗ-66), дають можливість здійснювати маневр вогнем. Кожен командир розуміє що я маю на увазі. Те саме стосується і мінометів типу «Васильок»( 2Б9 «Волошка» (рос. 2Б9 «Василёк») — радянський автоматичний міномет калібру 82 мм). Причому якщо таке закріплення вогневого засобу є не напівкустарним, а майже заводським з обладнанням на ЗУ щитків захисту від осколків то це ще краще.
