Зустрічала на фронті УНСОвців. Вони воювали на найвідповідальніших ділянках. Захищали Маріуполь, відбивали від ворога Широкіно. Виходили на кордон з Росією. Кажуть, що саме завдяки діям батальйону УНСО вдалося зберегти тисячі життів українських воїнів, котрі могли потрапити у котел під Дебальцевим. Тоді саме УНСОвці зробили кілька військових операцій і ворогові треба було перекидати свої війська у місця дислокації батальйону.
Таким чином вивільнився шлях для виводу 128-ї гірсько-піхотної бригади з Дебальцевого.
Саме тоді УНСОвці попросили мене прислати їм книгу Василя Кожелянка «Дефіляда у Москві». Я знайшов кілька примірників, і Оля згодом повезла їх до дислокації батальйону УНСО.
Я тільки міг здогадуватися, для чого цей роман УНСОвцям. Адже у ньому Василь Кожелянко описує вигадану ситуацію після ІІ світової війни, яку нібито програла Росія, і українські війська вступили у Москву. Там вони проводили парад переможців. Парад приймав сам Степан Бандера.
Напевне, хлопці з УНСО, читаючи «Дефіляду у Москві», також уявляють себе на тому параді. Більше того, вони впевнені у тому, що так станеться.
І то вже у недалекому майбутньому.
… А зараз хтось воює на Донбасі, а ті, хто вдома також не сидять, склавши руки. Вони працюють з молоддю. Проводять вишкільні табори, їздять до вишів, до шкіл і готують хлопців та дівчат до захисту своєї Вітчизни.
Чимало УНСОвців навчаються у коледжах та університетах. Вони на канікулах виїжджають на війну. Там підміняють на якийсь час тих, хто уже 5-й рік в окопах без перепочинку. Потім повертаються в аудиторії. І дуже часто їхні однокурсники та професори не відають направду, чому це хтось серед них відрізняється літньою засмагою. У них засмага якась не така, як у зніжених мажорів, котрі відпочивали десь на Канарах чи Мальдівах. В УНСОвців засмага припечена порохом і заліплена українською землею.
Свій благородний «труд» УНСОвці не виставляють напоказ. Вони не ходять по вулицях у камуфляжах щодня. Не носять орденів та медалей у будні. Вони не їздять у транспорті безплатно і не хизуються посвідченням учасника бойових дій. Вони не користуються пільгами навіть тоді, коли це потрібно їхнім сім’ям і родинам.
Останній приклад великої мужності, високої моральності УНСОвців стався у Чернівецькій міській раді. Там ділили квартири і гроші для учасників АТО. Квартир і грошей на них було мало, АТОвців багато. Почалися суперечки, сварки. Недобрі люди ще й підливали оливи у вогонь розбрату між АТОвцями. У черзі один із перших тоді був УНСОвець. Коли він побачив цей безлад і сварки, відмовився від квартири. Далі ще майже дюжина хлопців-УНСОвців відмовилася від грошей і квартир. Вони вважають, що воювали і будуть воювати не за пільги, квартири, гроші, а за Україну.
Петро Кобевко
Р.S. На жаль, ми ще не можемо називати прізвища героїв УНСОвців і показувати їхні обличчя. Бо вони продовжують воювати. Сподіваємося, що настануть ще ті часи, коли героїв знатиме Україна всіх поіменно. А вони ще пройдуть урочистим маршем по Червоній площі при параді і при заслужених орденах. І цей парад прийматиме, якщо не президент України, то провідник УНСО.
І так буде!
Джерело: Газета «Час»