Як змінювались українці, Україна та Майдан упродовж шести місяців революційних подій 2013-2014 рр. Джерело: tyzhden.ua
Перша сторінка новітньої історії України – ніч із 21 на 22 листопада 2013 року. Злива, у калюжах віддзеркалюється прапор ЄС, на зображенні якого «замкнуло» екран Будинку профспілок. На майдані Незалежності – кілька сотень киян. Молодь, журналісти, громадські активісти й «вічні революціонери» – люди, які давно намагалися виступати проти режиму Януковича.
Кілька годин тому Кабмін несподівано згорнув підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Лідери опозиції передбачувано закликали громадян вийти на вулиці. Але за три дні, лише 24 листопада. Втім, уже 21-го соцмережі зарясніли повідомленнями на кшталт «… ну, я на Майдан». Магомет сам прийшов до гори… Студент Могилянки читає вірш Андруховича з імпровізованого «броньовичка»: «Все на світі можна підняти з руїни, крім живої крові, як ми вже знаєм...»
Після юнака мікрофон бере Євген Карась – лідер С14. Щось полум’яно розповідає. Вже за кілька місяців він буде в розшуку, йому світитиме 15 років (Карась тим часом питиме ранковий кефір під перевернутим портретом Януковича в одному з кабінетів давно захопленої і не раз відвойованої Київради, до якої навесні балотуватиметься).
Ось Євген Нищук, майбутній міністр культури. Його промову фільмує журналіст Дмитро Прихно, усміхнений хлопець, якому за тиждень розіб’є голову «Беркут». У лютому він практично попрощається з батьками телефоном і на ту саму стареньку камеру зніматиме вже зовсім інший Майдан – вогняне пекло, над яким свищуть кулі й лунає пісня: «Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!..»
Це будуть уже зовсім інші люди. Зовсім інша країна. І, певно, вже зовсім інший світ. Але того ще ніхто не знає...
«Батя, старайся!»
Мирний протест. 21–30 листопада
У перші дні «стихійного» Майдану, основна маса прихильників якого збирається лише ввечері, після роботи, на площі – ані наметів, ані якоїсь серйозної інфраструктури. Хіба що гарячий чай, пісні й парасольки, якими завбачливі люди прикривають незавбачливих. А ще лідери опозиції, змушені подеколи з’являтися перед очі киян, що взяли фальстарт. Одного вечора політики попрямують із Майдану просто в метро – роздавати листівки і просити жителів міста вийти на заплановану недільну акцію.
Протест, кажуть, має зібрати 50 тис. осіб – тоді проігнорувати вимоги людей влада не зможе. Ніхто й гадки не має, що на вулицю вийдуть сотні тисяч. Але не почують і їх. Сутички, певна річ, трапляються. Так, увечері 24 листопада, після першого віча, активісти стикаються з «Беркутом» та сотнями «тітушків» біля будівлі Кабміну. Силовики ще не застосовують гранат, а тим більше зброї. Лише газ та кийки. І все одно кількісне співвідношення тих, хто рветься в бій, і тих, хто воліє просто спостерігати за бійкою (чи взагалі лишається на Майдані та Європейській), яскраво засвідчує: проливати кров ніхто не хоче.
Один із опозиційних депутатів оголошує рішення штабу: йти геть від Кабміну, бо потрібно «втримати площу». На той момент Європейську. Адже саме там упродовж наступних кількох днів збиратиметься «політичний» Євромайдан – десятки тисяч протестувальників під проводом опозиції. Заглядатиме туди й «Беркут». На Майдані тим часом буде Євромайдан аполітичний – здебільшого студентський, із піснями, танцями й закликами уникати нетолерантних гасел на кшталт «Смерть ворогам!».
У ніч із 26 на 27 листопада (чи то задля економії, адже, за чутками, до придбання Майданом власної сцени коштом Ігоря Кривецького оренда техніки обходилася дуже дорого; чи то через зневіру своїх лідерів у реальних перспективах виступів) опозиція вирішить об’єднати протести. Люди з Європейської площі прийдуть на Майдан. «Далі – аста ла віста, як кажуть у сонячних країнах», – «оптимістично», але чесно прокоментує розвиток подій один із непровладних нардепів.
Майдан почне занепадати й, на думку багатьох, остаточно перетворюватися на «дивну дискотеку». Втім, нове життя йому дасть несподіване рішення тодішньої влади: розігнати мітингувальників, котрі, як чимало кому здавалось, незабаром і так розійшлися б… Рішення хибне і, як часто зазначають, вигідне насамперед опозиції. Однак цілком класичне для режиму Януковича, за часів котрого так само, але при меншій увазі громадськості закінчувались і врадіївський Майдан, і десятки інших акцій протесту.
«Батя, ты перестарался»
Тримаючи оборону. 30 листопада – 19 січня
«За п’ять хвилин друга ночі, десь між Рівним та Житомиром. Заправка працює як у годину пік. Народ заходить, справляє малу потребу, бере гарячу канапку, їде далі. На Київ. І тут не студенти, а дорослі сорокарічні дядьки. У більшості, мабуть, немає фейсбуків-твіттерів, але вони підірвались і їдуть своїми автівками. Бо їм є що втрачати. І кого втрачати. На Євромайдан їдуть сотні й тисячі. «Тобі п…ць, Янукович», – і це не студенти». Такий пост напише вранці 1 грудня у своєму Facebook користувач Ярема Дух – один із багатьох українців, що вирушать на віче до Києва. До столиці, яка вже повстала й вийшла на Михайлівську площу висловитися проти «йолки на крові» (адже саме необхідністю готуватися до Нового року мотивувала влада кровопролиття наприкінці листопада). Саме в ці дні суттєво зміниться соціальний склад Майдану: відтепер тут стоятимуть усі.
Хоча чимало людей і в ці дні не підтримуватиме «наступу» на владу (на кшталт бійні на вулиці Банковій під час спроби штурму АП 1 грудня чи примусового зняття масок із бійців «Беркута» після подій під Святошинським судом 11 січня), того факту, що Майдан має реальних ворогів і повинен від них захищатись, не заперечуватиме вже ніхто. Так він почне дорослішати. А з ним і нація.
«На Михайлівській площі, коли ми зібралися після розгону Майдану в ніч на 30 листопада, обстановка стала справді напруженою. Було очевидно, що «Беркут» готовий на будь-які дії. І покалічені хлопці та дівчата – свідчення цього, – розповідатиме в інтерв’ю Тижню Андрій Парубій. – Тому, коли ми повернулися на Майдан мільйонним маршем, почалася справді масштабна організаційна робота. Усі розуміли, що ми тут надовго, отже, треба організовувати все системно. Передусім охорону».
Так, на площі з’являться перші барикади, перші сотні Самооборони, перші десятки наметів… У розпорядження протестувальників перейдуть Будинок профспілок, Жовтневий палац та захоплена 1 грудня КМДА...