«Слава Україні. Слава мужнім синам Грузії», – повільно, зате українською читає напис на стягу Зураб Чихелідзе. У 2008 році у складі 4-ї піхотної бригади боєць заходив із грузинськими військами у Цхінвалі. Тоді відбити це місто в Південнй Осетії грузинам так і не вдалося. Втім, причини, щоб приїхати тепер в Україну, пояснює Чихелідзе, в нього з товаришами з’явились ще на початку 1990-х, коли розгорілось протистояння в Абхазії.
«Коли нам було важко в 90-і роки, коли ми Абхазію втратили, на допомогу нам прийшли українці. З УНА-УНСО там воювало понад сто осіб. 19 хлопців з України загинули в Грузії. По-друге, у нас спільний ворог. І так, як він учинив з нами, так тепер він учиняє і тут – відбирає землі. І де буде можливість боротись зі спільним ворогом, треба її використовувати. Ну, не чужа ця країна для нас. А брат братові завжди йде на допомогу», – пояснює мотивацію свою та товаришів Чихелідзе.
На забезпечення та побутові умови грузини не скаржаться, хоч і відзначають, що вони відрізняються від того, що було у них вдома.
«Тут все стоїть на волонтерських плечах. Це якось незвично для нас, бо в Грузії все відбувалось навпаки: армія допомагала біженцям, а не народ допомагав нам», – дивується військовий.
Справжній бліндаж уперше побачив в Україні – грузинський військовий
34-річний Ґіорґі Убірія вісім років прослужив у грузинському війську. Втім, зізнається він, справжній бліндаж побачив тільки в Україні. Характер останнього конфлікту в Південній Осетії не передбачав спорудження таких довготривалих конструкцій, пригадує власний досвід тепер уже рядовий української армії.
Бліндаж доволі просторий, бо тепер у ньому живуть тільки троє військових. Раніше було вдвічі більше. Довкола звичні полиці з екіпіруванням і господарськими дрібницями. Два хрестики звисають з дерев’яних балок перекриття. У куті – буржуйка. Хоч надворі вже літо, та раз на тиждень треба опалювати бліндаж, пояснює Ґіорґі. Інакше через сирість та вологу будуть проблеми з легенями.
Військовий уникає відповідей на запитання про стратегію, яку обрало українське командування. Все ж він тепер частина цієї армії, а «накази не обговорюють». Однак він визнає, що затяжний характер цієї війни – теж чимале випробування.
«Спочатку в тебе є якийсь стимул. Ти знаєш, що робиш. Ти йдеш і день, два, три, місяць активно працюєш. Потім приходить момент, от як зараз, коли просто сидиш і нічого не відбувається. І чекаєш незрозуміло чого. Це, скажімо так, просто набридає. Ось так сидіти без діла», – з помітним жалем говорить Убірія.
9 грузинів уже залишили батальйон
Спершу до складу 25-го батальйону «Київська Русь» було зараховано 15 грузинських військових. За перші місяці на службі їхня кількість скоротилась до шести. Як розповів комбат Євген Лавров, у грузинів, як і в українців, не всі здатні дотримуватись армійської дисципліни.
«Всі грузини на випробувальному терміні. У 25-му батальйоні досить сувора дисципліна. У нас вживання алкоголю – це надзвичайна подія жахливого масштабу. І якщо десь так само попадається іноземець, чи з невиконанням наказу, чи з повільним виконанням, він, значить, не витримав випробувальний термін, і він тоді відраховується», – пояснив комбат.
Та попри це, за словами грузинських «легіонерів», число їхніх співвітчизників, які хочуть потрапити на контракт у Збройні сили України, не зменшується. Ще п’ять кандидатів уже прибули до Києва. Окрім того, як повідомили у 25-му батальйоні, що став своєрідним майданчиком для «експерименту» з іноземцями, вже невдовзі до підрозділу мають приєднатись португалець, бельгієць та ірландець.