До війни місцем дислокації 44-ої Щорсівської дивізії був Житомир — і дивізію перекинули звідти на північ, не видавши ані теплих кожушків, ані валянок, ані рукавиць. Ніч із 3 на 4 січня 1940 року стала однією з найхолодніших (до 45-50 градусів морозу). Автор: Антон Макаренко. Політолог. Історик Джерело: Інформаційний портал "Історична правда"
30 листопада 1939 року командарм 2-го рангу Кіріл Мерєцков віддав своїм військам такий наказ: «Виконуючи священний обов'язок перед радянським урядом й нашим великим народом, наказую військам Ленінградського воєнного округу перейти кордон, розгромити фінські війська й убезпечити на вічні часи північно-західні рубежі, а також місто Леніна — колиску пролетарської революції».
30 листопада о 8:30 розташовані на радянсько-фінському кордоні війська Червоної Армії після 30-хвилинної артпідготовки повели наступ від Білого моря до Фінської затоки на всьому фронті, протяжність якого складала 1 610 км.
Так розпочалася радянсько-Фінська війна або, як її часто називають, Зимова війна. Вона тривала рівно 105 днів і, хоч увінчалась перемогою Радянського Союзу, стала Пірровою перемогою, здобутою ціною життів десятків тисяч радянських солдат.
Недарма історики нарекли цю війну незнаменитою, а СРСР приховував реальні втрати Червоної Армії у фінській кампанії 1939-1940 рр. до кінця свого існування.
Червона Армія орієнтувалася на швидкий прорив і розраховувала вести безупинну й маневрену блискавичну війну. Вище радянське військове керівництво було впевнене у такому ході кампанії проти Фінляндії. І на це у нього були всі підстави.
На початок війни фінська армія налічувала близько 265 тис. чоловік. Польових гармат нараховувалось 422, протитанкових гармат — 112, справних танків — 26, бойових літаків 270.
Радянський Союз же зосередив на кордоні з Фінляндією близько 400 тис. військових, 1915 гармат, 1500 танків і до 1000 бойових літаків.
Не дивно, що при такій значній перевазі у людських ресурсах й техніці СРСР орієнтувався на ведення блискавичної війни.
Радянські війська були поділені на 4 армії: 14-а Армія, що дислокувалась у районі Петсамо (Лапландія), складалась з 3 дивізій; 9-а Армія (кандалакшський, ухтинський, рибальський напрямки) — 4 дивізії; 8-а Армія (петрозаводський напрямок) — 6 дивізій й одна танкова бригада; 7-а Армія (Карельський перешийок) — 9 дивізій, 1 танковий корпус й 3 танкових бригади.
На шляху дії кожної армії з перших днів війни розгорнулись жорстокі бої. Проте нас цікавить, передусім, доля 9-ї армії, до складу якої входила 44-а Київська стрілецька дивізія ім. Щорса.
Перед 9-ою Армією (54, 122, 163, 44 дивізії) було поставлено завдання, наступаючи на Каяани, вийти на рубіж Кеміярві-Контіомякі, а також захопити порт Оулу на березі Ботнічної затоки (захід Фінляндії), що завадило б наданню ззовні необхідної допомоги Фінляндії й повністю ізолювало б її збройні сили.
Мета — розсікти Фінляндію на дві частини й ізолювати її від Швеції.
Вихід до кордону зі Швецією вважався аксіомою — настільки великою була впевненість вищого радянського військового керівництва.
29 листопада Ленінградський воєнний округ дав військам наказ: «Після виходу до кордону Швеції та Норвегії не дозволяється робити постріли й допускати провокацій. На кордоні необхідно вітати солдат шведської та норвезької армій».
Керівництво Червоної Армії мало право розраховувати на такий сценарій, адже на початку війни радянським військам на цьому напрямку протидіяло всього-навсього 4 фінських батальйони.
4 батальйони проти 4 дивізій! У фінів, здавалося, не було шансів. Проте фінське військове керівництво вчасно відчуло небезпеку й маршал Маннергейм виділив значні резерви — які все одно були значно менші за радянські війська — для ведення бойових дій проти червоноармійців.
На користь фінам грало також те, що головні дороги на напрямку дії 9-тої Армії були вузькими й дивізіям доводилось рухатись колонами довжиною в десятки кілометрів, забезпечити фланги яких було дуже важко.
Рішучий наступ на всіх напрямках швидко згас. В середині грудня фінам вдалося перехопити ініціативу й завдати болючих контрударів по радянським військам. Саме тоді сталися відомі події розгрому 44-тої дивізії, що їх охрестили «Драмою при Суомусалмі».
9-та Армія наступала в трьох напрямках: правий фланг — 122 стрілецька дивізія (сд), лівий — 54 сд, центр — 163 сд.
44-та дивізія згідно з першим планом повинна була діяти на лівому фланзі, тобто на Кухмо-Каяані, оскільки він був обраний для нанесення головного удару.
Проте з 15 грудня в силу нових обставин ця дивізія повертає на центральний напрямок на Ухту на допомогу 163-тій дивізії. Тепер там планувалось нанести основний удар.
Наступ 163-ої дивізії, терміново перекинутої до кордону невідомою фінській розвідці трасою з Ухти, йшов за наміченим планом. Треба було взяти село Суомусалмі, вийти на розвилку доріг й, з'єднавшись з 44-тою дивізією, рухатись далі на Оулу.
163 сд під командуванням Зеленцова наступала з північно-східного напрямку (через містечко Юнтусранта) і з південного сходу (по дорозі Раате).
За перші 4 дні дивізія, незважаючи на складний рельєф місцевості, пройшла 50 кілометрів в глибину фінської території.
8 грудня 1939 року червоноармійці взяли село Суомусалмі й змусили фінів (їх було всього близько 1.5 тисячі) відступити до озера Киантаярві.
Ситуація корінним чином змінилася з прибуттям в район Суомусалмі фінського підкріплення — бойової групи на чолі з полковником Хьялмаром Сііласвуо, який отримав наказ від самого головнокомандуючого Маннергейма.
Тактика була вибрана проста: розсікти сили противника на частини й поступово знищити їх.
У фінів було 5 батальйонів проти 2 полків 163-ої дивізії. Зайнявши вузлові пункти дороги на Раате і перегородивши бійцям Зеленцова для подальшого просування практично всі напрямки, полковник Сііласвуо почав штурм Суомусалмі.
Після тижня жорстоких боїв до фінів підійшли нові частини. З'явились навіть протитанкові гармати.
З телеграми від 19 грудня 1939 року командуючому 9-тою армією:
«Терміново, по прямому проводу. Справа в Суомус-Сальмі погіршується. Наказую прийняті всі заходи й терміново без затримки кинути всі сили 44 СД для того, щоб не дати противнику, оточити й взяти в полон 2 полки 163 стрілецької дивізії. Кинути всю авіацію для допомоги 163 стрілецькій дивізії… Головнокомандуючий — К. Ворошилов. Член Головної військової ради — Й. Сталін. Начальник Генерального штабу — Б. Шапошников»
В цей час фінська радіорозвідка вже перехопила повідомлення про посилання на допомогу оточенцям 44-ої дивізії комбрига Виноградова. І тоді полковник Сііласвуо пішов на великий ризик.
На вузькій перемичці між озерами Куйваярві й Куоманярві він виставив заслін на шляху дивізії, що рухалась по дорозі Раате, а з найближчих лісів почав наносити попереджувальні удари силами загонів лижників.
