Інтерв'ю з другом «Ольжичем», який є одним з командирів у курені УНСО (54-й ОРБ). Людини, яка з 90-х років минулого століття поклала свої помисли і дії служінню Українській ідеї, має бойовий досвід, який здобув ще до початку Україно-Російської війни 2014-2015рр., нині служить в АТО.
54-ОРБ, окремий гвардійський розвідувальний батальйон Збройних Сил України, що має славні традиції часів Другої світової війни, власна назва цього розвідбату горда – Прутсько-Померанський орденів Олександра Невського, Богдана Хмельницького 3-го ступеня та Михайла Кутузова, його підрозділи перебувають на різних ділянках фронту в зоні АТО, але нового дихання йому надає саме добровольчий контингент УНСО, що наразі складає його основний і найбільш ефективний кістяк.
— Друже «Ольжич», пройшов вже певний період відколи ви прибули на фронт, що можеш сказати про те, як пройшла адаптація підрозділу на бойовій лінії, як входили в роботу?
— Що можна сказати, якась частина підрозділу проходила адаптацію до війни, так як вона собі її уявляла. І так в неї склались певні стереотипи, в основному завдяки телебаченню та документальним фільмам. Ще якась частина уявляла цю війну взагалі по іншому, а є якийсь відсоток, що має реальні військові поняття та загальнонаціональні цілі в цій війні. Не будемо зараз судити правильні вони чи ні, головне, що вони праведні. Ворог ступив на нашу землю і йому треба дати відсіч. Звичайно, що не всіх одразу зрозумієш, я маю на увазі бійців, тому і є певний період злагодження, і входження в бойову роботу. Хтось бив себе в груди, як сильний патріот, хтось себе вважав людиною готовою на героїчні вчинки. А ця війна затяжна і складна, передусім це важка, дуже важка робота. Кожного дня ти встаєш і робиш цю складну роботу. Можливо у якихось батальйонах міліції трохи простіше, а у підрозділах, які безпосередньо знаходяться на передовій, все набагато важче. Ротації стаціонарних підрозділів міліції, хто місяць, хто на два, які знаходяться в зоні АТО, мають межові часові рамки, розумієте, їм трохи легше, вони розраховують свої сили. Підрозділи ЗСУ і інші, що довгий час знаходяться на передовій, не мають таких частих ротацій та можливостей. Зрозуміло, що це психологічно важче. Для такої важкої фронтової роботи підходять безумовно старші, більш виважені люди, або з молодших ті, кому це дуже, дуже подобається.
Своїм хлопцям я сказав забути за таке слово як ротація, і пам'ятати слово «перемога». Досить просто бути в великому місті на дислокації і періодично виїжджати на позиції, я не маю конкретно когось на увазі, з підрозділів, але таке є – для бійців тих підрозділів доступні усі переваги великого міста. Піца, передачі від рідних, кафе, дівчата… ну і якась там караульна служба. В нас це трошки по-іншому, ми постійно на позиціях, постійно в напрузі, часто дивимось на противника через приціли. Чесно кажучи, не кожен готовий до такого, тому час від часу даємо можливість хлопцям трошки відпочити. Психологічно, морально. Фізично це важко, якщо не давати цих легких спочинків, то може з'явитись панічний страх, застопореність реакції, апатія. Це нормально, бо людський організм має певні межі і підготовленість, і в тому вміння командира — це все вчасно підмітити та зробити висновки. Тоді, коли ти вміло керуєш, замінюєш вчасно людей на передових позиціях, підрозділ завжди в стані боєготовності. З хлопцями, що відпочинуть і стануть в норму, завжди потім приємно спілкуватись, більш неприємним є спілкування з тими, хто за наш рахунок хотів вирішити свої питання стати «Учасником АТО», отримати землю і як «декламують російські ЗМІ: отримать два раба» (сміється — авт.), та інші преференції, пільги тощо. Справа в тому що мій особистий військовий досвід, а можливо вдача в мене така, я вважаю, що на війні не заробиш.
