70 років тому на Волині відбулася Перша конференція поневолених народів Сходу Європи та Азії. Націоналісти стали інтернаціоналістами. І закликали кавказців, білорусів і татар до спільної боротьби проти більшовиків… Автор: Олександр ПанченкоДжерело: Інформаційний портал "Історична правда"
На фото: Командування Воєнної Округи УПА «Богун» разом із прибулими гостями. Нижній ряд (зліва направо): шеф розвідувального відділу (ШРВ) УПА «Немо»(Андрій Кисіль)); член Проводу ОУН на Українських Землях "Іванів" (Омелян Лоґуш); керівник угорської місії до УПА підполковник Ференц Мартон; комендант запілля УПА-Північ «Горбенко» (Ростислав Волошин); командир групи УПА «Еней» (Петро Олійник), керівник охорони делеґації «Кропива» (Василь Процюк). Верхній ряд: заступник ШРВ «Палій» (Василь Коренюк); господарчий референт УПА-Північ «Зубатий» (Василь Мороз); шеф штабу групи УПА «Черник» (Дмитро Казван)
У серпні 1943 року на території теперішнього Козівського району Тернопільської області відбувся Третій надзвичайний Великий збір ОУН на Українських Землях (ОУН на УЗ). Йдеться про бандерівське крило ОУН, відоме також як ОУН самостійників-державників. Далі використовуватимемо абревіатуру ОУН(б).
На цьому з'їзді була підтверджена лінія націоналістів щодо створення масових повстанських збройних формувань (УПА) та прийнято програму про відкриту збройну боротьбу проти «двох окупантів-імперіалістів — Третього Райху та Совєцького Союзу».
Також учасники Третього Великого збору ОУН(б) ухвалили ряд документів щодо необхідності демократизації та модернізації політичних й ідеологічних засад ОУН, аби зробити їх зрозумілими й прийнятними для широкого членства, у тому числі й для самостійницьких елементів з Наддніпрянщини, Сходу та Півдня України.
Якраз на Третьому Зборі Роман Шухевич був остаточно затверджений на двох посадах – 1) як голова Бюро Проводу ОУН на УЗ, хоча виконував ці обов’язки від травня 1943 року, та 2) виступив в ролі Головного Командира, об’єднаної під політичним керівництом цієї ОУН, Української Повстанської Армії.
Українські націоналісти у серпні 1943 року висловилися серед напрямних своєї діяльності:
"…за культурні відносини з іншими народами, за виїзд громадян за кордон з метою навчання, лікування та ознайомлення з культурними надбаннями інших народів,…за повне право національних меншин плекати власну національну культуру, … за рівність усіх громадян України незалежно від їх національності у всіх державних правах і обов’язках, за право на працю, заробіток і відпочинок, …за вільну культуру, за героїчну високодуховну мораль, за загальну солідарність, дружбу та дисципліну...".
На той час УПА під командуванням Шухевича-«генерала Чупринки» поширила свою військову дію на всі терени Галичини, Волині, частково – навіть Наддніпрянщини, а у складі її відділів воювало чимало представників інших народів, що були разом з українським поневолені радянською владою.
У повідомленнях про бойові сутички УПА від початку-середини 1943 року згадується про діяльність також і національних відділів:
"…25 червня 1943 р. в триденних боях загону УПА під командуванням к-ра Крука в околицях Теремна на Волині, в яких цілком розгромлено сталінських партизанських грабіжників, що вже довший час напастували мирне населення, особливо відзначився відділ грузинів…". "…В місяці серпні 1943 р. відділ УПА, складений також з узбеків, грузинів і росіян, знищив у боях з німцями в Млинівському р-ні Рівненської области 60 гітлерівських бандитів…". "…29.04.44 р. у великому бою відділів УПА з військами НКВД в с.Залізниця на Крем’янеччині взяли участь і визначилися національні відділи під командою к-ра Яструба. В цьому бою ворог утратив 240 вбитими…".
І ось через кілька місяців після проведення Третього Великого збору ОУН, а саме 21-22 листопада 1943 року, в умовах найсуворішої конспірації під еґідою УПА, яка діяла під політичним керівництвом ОУН на УЗ, було проведено Першу конференцію поневолених народів Сходу Європи та Азії.
Це була така собі зустріч політичних та військових керівників і воїнів УПА, що представляли різні народи, поневолені Радянським Союзом, з метою формування та посилення націоналістичних рухів різних народів на усій території СРСР та об’єднання їхніх зусиль в боротьбі зі спільним ворогом — московським більшовизмом.
На фото: Зліва направо: Роман Шухевич, Дмитро Грицай та Катерина Мешко-Лоґуш — в околицях села Будераж Рівненської області, листопад 1943 року.
Конференція поневолених народів Сходу Європи і Азії, що відбулася на підконтрольних УПА територіях Рівненщини — в районі сіл Будераж, Ілляшівка та Батьківці — зібрала із різних відділів УПА 39 представників 13 народів, «поневолених совєцькою імперією».
Серед них: 6 грузинів на чолі з «Карлом», 6 азербайджанців (голова делеґації — «Фізуль»), 5 узбеків («Шимрат»), 4 вірменина («Антрант»), 4 татарина («Тукай»), 2 білоруси («Дружній»), 2 осетини («Арам»), казах («Дежкман»), черкес («Джиґіт»), кабардинець («Баксан»), чуваш («Скворцов»), башкир («Каґарман»).
Також на конференцію прибули п'ятеро українців — представники керівництва УПА та ОУН на УЗ.
Серед них: член Бюро Головного Проводу ОУН на УЗ Ростислав Волошин, член Головного Проводу ОУН Яків Бусел, референт пропаґанди крайового проводу ОУН ПівдСУЗ (Південно-східних українських земель) у Дніпропетровську Омелян Лоґуш, а також — перший головнокомандувач УПА Дмитро Клячківський та діячка ОУН Катерина Мешко (Лоґуш).
Крім офіційних делеґатів, на конференцію прибув також Роман Шухевич — Головний командир УПА, голова Проводу ОУН на Українських Землях.
Oмелян Лоґуш (псевда – "Євген", "Іванів", «Степанів») пізніше згадував:
"…Скликання цієї конференції домагалися настирливо представники революційного підпілля у південній і східній Україні, що працювали в районах з великою кількістю національних меншостей або по сусідству з територіями інших поневолених Москвою народів.
На Волині ця справа стала актуальна ще й тим, що у відділах УПА було багато вояків неукраїнського походження, а навіть були вже деякі окремі національні відділи, як ось азербайджанський, грузинський, узбецький.
Тарас Чупринка, визнавши всю слушність за теоретичною концепцією спільного фронту поневолених Москвою народів, зацікавився відразу чисто практичним питанням. Його цікавило особливо, які є реальні можливості поширити повстанські дії на території інших поневолених народів, та що можна зробити для цієї справи в УПА:
«Ми вибрали правильний шлях. Від сьогодні наша боротьба за самостійність це не відокремлена боротьба одного народу, а революція на Сході Европи й Азії за волю усіх поневолених народів і за новий лад у цій частині світу»…".
(Часопис «Визвольний шлях», 1970 рік, ч. 3 (264). – с. 347-349).
