Журналіст телеканалу 1+1 Андрій Цаплієнко один з очевидців подій у Широкино, про які цими днями говорить вся країна. Андрій ділиться особистими враженнями про звільнення Широкиного разом з бійями батальйону УНСО — 131 ОРБ ЗСУ — на своїй сторінці в соціальній мережі.
Для мене Широкине – це перебіжки під снайперським вогнем, воронки у півтора метри завглибшки и найсмачніша в світі кава просто на передовій під час бою. Це люди, яких я знаю і яким вдячний за те, що готові були за будь-яку ціну не пустити війну до Маріуполя, і далі, на Захід. «Азов», «Донбас», морська піхота, «Правий сектор», тридцять сьомий бат, Муслім та його чеченські добровольці, Ігор «Тополя» та відчайдухи-унсовці – всіх цих людей, геть різних за віком і світоглядом, єднає цей клаптик нашпигованої свинцем землі. Картинки – ось що для мене Широкине. Комікс моєї особистої історії, яка стає історією країни. Ось я їду разом з розвідкою «Азова» у невідомість. Бо тоді, у чотирнадцятому, село було не наше. Було страшно, але до того моменту, коли хлопці у машині, як по команді, пересмикнули затвори. Щось переключилося і в моїй свідомості. Ось на «Маяку» триває бій, і літній дядько, боєць «Донбасу», Руслан, ввічливо каже мені: «Андрію Батьковичу, може, постріляєте?» Я, втративши сенс реальності, намагаюся пояснити, що журналістові стріляти не можна. Але, мабуть, своєю відмовою я його розчарував, і він так спокійнісенько каже: «Ну, раз не стріляєте, то хоч кави попийте». І я з великою філіжанкою стою поруч із АГС, що працює по школі, і сьорбаю каву. З тієї школи снайпери бойовиків наробили багато біди. Десь там, за школою, стрімка і нещадна ракета з ПТУРа вбила двох хлопців у новісінькому «Спартані», а потім цей «Спартан» витягнули безбашенні «донбасеки» — так гібрідно називали легалізовану в батальйоні «Донбас» розвідку «Правого Сектора». Згодом мені так болісно було почути про загибель їхнього командира Сергія «Гріна» Шилова, бо він для мене теж навіки залишився десь серед небезпечних вулиць-лабіринтів Широкиного. Десь за школою.