Історики, соціологи, політологи вже давно сперечаються про те, що має визначальний вплив на історію – особистості, інституції чи ідеології. Цим суперечкам не видно кінця й, очевидно, вони ніколи не завершаться однозначним висновком. Джерело: Інформаційно-аналітичний часопис «Каменяр»Автор: Володимир В’ятрович
Історики, соціологи, політологи вже давно сперечаються про те, що має визначальний вплив на історію – особистості, інституції чи ідеології. Цим суперечкам не видно кінця й, очевидно, вони ніколи не завершаться однозначним висновком.
Однак є низка особистостей, без яких неможливо уявити історію світу саме такою, якою її знаємо: Олександр Македонський, Цезар, Чінгізхан, Наполеон. І навіть у минулому двадцятому столітті, у час розвинених інституцій та ідеологій, які задавали жорсткі рамки діяльності політичним діячам, не обійшлося без особистостей, які розсували ці рамки, ламали усталені норми та перетворювали інституції на інструменти реалізації власних задумів і амбіцій.
Саме завдяки таким особистостям відбувалися численні революції, розвалювалися імперії, поставали на їх уламках нові держави. Оскільки головним засобом реалізації революційних перетворень у цей час була збройна боротьба, організоване насильницьке повалення наявного ладу, то серед цих особистостей – найбільше політиків, які стали військовими, або військових, які стали політиками. Вони організовували армію для здобуття влади, а згодом будували державу для її реалізації. Юзеф Пілсудський, Карл Гюстав Маннергайм, Майкл Коллінз – без цих фігур просто неможливо говорити про польську, фінську чи ірландську історію минулого століття, без них, напевно, неможливо було б говорити про відродження державності Польщі, Фінляндії та Ірландії.
Українську історію ХХ століття важко уявити без Євгена Коновальця. На відміну від своїх дещо старших вище згаданих “колег”, він не дочекався створення незалежної держави і не зумів виявити себе в ній як державний діяч. Проте його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною. Спершу Євген Коновалець був одним із багатьох молодих українців, які ще до Першої світової приєдналися до українського національного руху. Він був активістом громадських організацій і політичної партії, вояком і полоненим під час цієї війни. Українська революція дала йому можливість стати особливим, якою він скористався повною мірою.